Новини

«Про людське око і про людськи зір»

137610148 2876167935960777 2269020482383613571 n(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Одинадцятий запис

Мабуть, усі знають значення паремії "про людське око" - мається на увазі щось недбале, зроблене формально. Підтекст фрази "аби людям виглядало, що все так, як прийнято". Проте є й інша паремія, рівно протилежна за значенням, яка відображає народну психологію - "про людський зір". Кажуть таку фразу у випадках, коли виставляють напоказ щось найкраще. До прикладу, "пролюдна" сорочка значно щедріше вишита, ніж буденка, "пролюдна" хата (світлиця) ошатніше прибрана, ніж буденна сижева хата.

Є у традиційному гардеробі буковинця кінця ХІХ- початку ХХ століття атрибути, які інакше, як "пролюдними" назвати складно - адже використовуються вони саме для того, щоби засвідчити статус чи індивідуальний стиль.

Перший із них - парасоля. Як ви здогадалися, не тільки в дощову погоду парасоля тривалий час була доповненням традиційного строю і використовувалася як підпора замість палиці-келефа. Особливо часто на світлини з цим аксесуаром натрапляємо у архівах із села Селятин Путильського району, котре вважається найбільш "грозовим" в Україні.

"Посмотри, им холодно, а они поют..."

img1-37Різдвяні історії до етнопроєкту «Буковинське Різдво»

Розповідь шоста

У кожного свої роздуми, коли тривають Різдвяні свята. Добре, коли ми згадуємо родинну спільну вечерю з традиціями Святвечора, величну Службу Божу в церкві на Різдво Христове, яка закінчується колядою - також спільною. коли впродовж усіх цих свят ходять коляда, вертеп, іроди (як де заведено за народним звичаєм).

Але у багатьох українських сім'ях у такі святошні дні виринають з пам'яті й інші спогади. Вони хоч болять, ятрять душу, але просяться в одежу слова. Бо живі в пам'яті, як живі серед нас в ці дні й рідні та близькі люди - учасники тих подій.

Прислали пшенички, маку в... посилці

img1-36Різдвяні історії до етнопроєкту «Буковинське Різдво»

Розповідь  п’ята

Чернівчанка Орися Запаранюк згадує Різдво в її житті початку 50-х...

Ще в студентські часи радянська влада визначила трагічну долю жінки. Провокації, зради, знущання, приниження, непосильна праця. Таке пережили тоді тисячі українців. Слухаєш розповідь цієї мудрої і світлої жінки - серце леденіє.

Але в її словах про тяжкі пережиті молоді роки водночас стільки добрих почуттів любові до порядних людей, рідної мови, традицій і культури. До всього, що було і буде для пані Орисі невіддільним від найдорожчого - України.

Короп запечений та червоний борщ з вушками

img1-35(майстер-клас онлайн етнопроєкту "Буковинське Різдво"

Святкова кухня (відео десяте)

Після Різдва Христового до Хрещенського святвечора тривають святки. Коли і посту не дотримуються, і коляда ще котиться від хати до хати, і дівчата старостів виглядають, може у найближчі м'ясниці заміж вийдуть. Тож і столи в українських родинах у ці дні гостинні та багаті. Господині завжди намагаються приготувати щось смачненьке, але цінується, коли страва не така, як завжди, хоч чимось оригінальна.

І якщо на Різдво ми чогось не встигли, тепер саме та пора, аби надолужити, здивувати ще раз гостей та рідних.

«Колис на Різдво порєдний ґазда би не пив…»

136954748 120137563291773 5459722672799834532 n(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Десятий запис

Є одна фраза, яку чуємо в експедиціях від старожилів найчастіше: «Колис так не було, таїк тепер». Десь мається на увазі, що тепер жити легше і краще (заможніші люди стали, легше їм у побуті), десь ота фраза і повчання передбачає (що раніше люди моральніші були). А іноді вона в прямому сенсі означає: часи змінюються до невпізнаваності із традиціями разом, а тому своє дуже важливо знати.

Ось, до прикладу, Різдво – зараз воно асоціюється з гостинами у родичів та сусідів, щедро накритими столами, дзвінкою колядою і привітаннями найдорожчим. Саме сьогодні після різдвяної служби починає ходити ґаздівська коляда. Таких колядників господар має за честь запросити за столи, але колядники не поспішають погоджуватися – вони питаються у свого керівника (берези) чи можна їм, і якщо він дає дозвіл – приступають до трапези. Але дуже штивно та неквапом частуються і не впиваються – як котрийсь із колядників перебере міру і береза йому зробить зауваження за столом – навряд чи такого чоловіка візьмуть з собою до колядницького гурту ще раз.

«Не губи лице ти й капелюх», - могли жартома сказати на розвʼязну хмільну поведінку у Різдво.