Новини

«Для мене народне – це рідне», - Богдан Гасюк

Приспані вулкани діалектів України, шляхи пізнання народної культури, роль родинної і родової пам’яті у процесі осмислення традицій – про це і не тільки йшлося на зустрічі-розмові з Богданом Гасюком, гостем із Прикарпаття, молодим письменником та популяризатором традиційної культури.  Модерувала захід завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук Іванна Стеф’юк

На зустрічі, котра відбувалася у «етнографічному фільтрі» Богдан Гасюк поділився міркуваннями стосовно таких тем, як лімінальність в українській традиції і діалектика родильних, весільних та поминальних традицій, образ предка тощо. А на перше запитання модераторки «Чим для вас є народне?» по щирості відповів: «Для мене народне – це рідне, і ніяк інакше».

Зустрічі у нашому центрі передувала співпраця – зокрема, Богдан Гасюк став респондентом для написання окремих нарисів у книжці Іванни Стеф’юк «Місце сили»: що означає ритуальний хліб «доля», «баба», в котрому з вертепів не одна зірка, а ціле сузір’я, в чому сила діалекту тощо.

«Якщо говорити про діалект, то мої ровесники і молодші майже ним не розмовляють. Але рідне рано чи пізно бере своє, воно починає говорити в людині з різних причин, і тоді людина приходить до осмислення того, звідки вона родом. Я багато зараз думаю над таким поняттям, як народний ритм. Ось проза Василя Стефаника – це суцільно народний ритм, він ніколи з нього не виходив. Але якось я, розуміючи «куда ріка плине», вирішив записати свого діда на диктофон – аби розказував мені за минулі роки. Просто записував так, як казав дід Василь Недоляк, ось послухайте: «Тут кожен кавальчик глини мої ручки змацали, всі ферлідунки, всі одвірки, всі підлоги я робив, аж мені пушки спухали. Кілько крови я в се дерво спустив, заки вігіблював, заки повставлєв. Весь мій вік в сі хаті, в сім подвір'ю. Не спали, не їли, при світлі, вночи, аби кінчити, аби було. І так то відсиділи, і так минем. Але я хочу в свої хаті вмерти, не хочу ніде. Дивисі, отак подивлюсі в вікно... вже нічо не виджу, але знаю, що тамка стаєнка, стодолка, комора – то я робив, мої ручки...»… І я так собі подумав: «Та це ж.. Та це ж і є той народний ритм, як у Стефаника. Але ж дід не зумисне стилізував, він так мислить. Це стихія, розумієте? І його сила – у природності».

Продовжуючи тему етнознаків, символіки і семантики народної культури, етнолог, очільник Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк поділився назагал такими міркуваннями: космогоніка великодніх та різдвяних обрядодій, шлях до прочитання писанки, нематеріальна культурна спадщина як знакова система.

Розмова вийшла багатовекторна і така, що хоче бути продовженою на наступних зустрічах.

Борітеся-поборете, вам Бог помагає!

            Упродовж березня з нагоди 210-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка у соціальних мережах Буковинського центру культури і мистецтва тривав Всеукраїнський челендж #Борітесяпоборете210.

Важко переоцінити роль Шевченкового слова в житті нашого суспільства, а особливо під час повномасштабного вторгнення. Пророчі слова Великого Кобзаря наповнилися новими змістами. Вдумливий читач завжди знайде в них і застереження, і біль, а найголовніше – надію й віру, без яких неможливо перемогти ворога.

Окремо слід відзначити, що саме представники молодої генерації найактивніше долучаються до проведення таких заходів, переосмислюючи та постійно відшуковуючи щось нове у римованих рядках генія українського народу.

Цьогоріч у нашому челенджі взяли участь 190 виконавців. Окрім учасників з громад Чернівецької області до заходу долучилися представники з Рівненщини, Запоріжжя, Івано-Франківщини та міст, які сьогодні потерпають найбільше від ворожих атак – Сєвєродонецька, Краматорська, Бахмута, Волновахи, Вугледару, Словʼянська, ніби підкреслюючи слова, які навічно закарбувалися у душах українців: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...»

Організатори дякують усім виконавцям та їхнім наставниками за творчий, неформальний і, найголовніше, щирий підхід до створення власних програм. Сподіваємося, що такі інтерактивні заходи збиратимуть чимдалі більше талановитих учасників з усіх куточків нашої єдиної нескореної України.

Запрошуємо відвідати унікальну ювілейну виставку

10 квітня у Буковинському центрі культури і мистецтва відкриється виставка «50-ліття творчого життя подружжя Надії та Володимира Ворончаків». Увазі відвідувачів буде представлено результат півстолітньої діяльності родини-тандему, яка відома як на Буковині, так і за її межами. На виставці буде представлено дереворізьблення, бонднарство, випалюванн, ляльки-обереги.

Це перша спільна звітна обласна виставка Володимира та Надії Ворончаків, і на презентації майстри хочуть зібрати коло друзів шанувальників та поціновувачів, щоби відкрити власний художній світ усім зацікавленим.

У творчості родини Ворончаків відображається продовження національних традицій краю, і разом з тим авторська метаморфоза та індивідуальний пошук, а також глибинна традиційна символіка

Роботи Володимира Ворончака характеризуються пошуками декоративної виразності й своєрідності буковинського стилю орнаментування.

Відомий майстер удосконалює техніку художнього випалювання, яка водночас слугує літописом народної думки, вираженої в орнаментальних мотивах.

Надія Ворончак - дружина пана Володимира. Майстриня народної іграшки. Вона творить декоративні та ужиткові речі, прикрашені аплікацією, а також авторську іграшку, серветки, декоровані випалюванням. І пан Володимир, і пані Надія закінчили Вижницьке училище прикладного мистецтва та Одеський педагогічний інститут ім. К.Ушинського і разом ідуть пліч-о-пліч і у творчості, і в житті.

Родинний тандем Ворончаків - неодноразові учасники всеукраїнських, обласних, регіональних виставок, Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Проте ця виставка - їхня перша спільна виставка на обласному рівні саме як родинного тандему. Вона ювілейна - а отже, особливо значима як для самих майстрів, так і для всіх поціновувачів, які хочуть пізнати народне мистецтво у дискурсі.

Виставка триватиме до 13 травня. Упродовж цього часу у вас є гарна нагода побачити декоративні та ужиткові речі, прикрашені аплікацією, авторську іграшку, серветки, декоровані випалюванням. Вироби бондарства (коновки, дійнички, ложкарі, бочівки). Нагадаємо. гуцульська боднарка стала елементом нематеріальної культурної спадщини. І виняткова роль у збереженні та популяризації елемента на Буковині належить саме родині Ворончаків.

Вітаємо служителів Мельпомени!

Вітаємо служителів Мельпомени з Міжнародним днем театру. Це дивосвіт, який є мовою спілкування людини з буттям. Його величність Театр був і залишається надією правди, гуманізму, дає людині шанс зберегти гідність і чесноти, якими нагородив Всевишній. Бажаємо якомога більше яскравих прем’єр, вдячного глядача та нових творчих перемог!