Нашу Чернівецьку область у етнографічному сенсі можна назвати Україною в мініатюрі, адже етнографічно тут тісно переплетені власне буковинські, гуцульські, бессарабські та покутські смисли. Який він – бессарабський колорит? Про це йшлося на нашій новій етнографічній студії. Зокрема, лекторка, завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук Іванна Стеф’юк розповіла про такі цінні явища нашої культурної спадщини, як традиція килимарства, традиція виготовлення та побутування тайстр, гончарство у Коболчині (діяльність Івана Гончара та Василя та Ольги Николайків), техніка «суха кладка», феномен творчості Вікторії Китайгородської, фольклор затоплених сіл («дністровської Атлантиди») у записах Івана Безручка, самобутність бессарабських Дідів з таланками (маланкарський образ) та багато іншого.
АНОНС
Чернівецьку область у якомусь сенсі можна назвати Україною в мініатюрі, адже етнографічно тут тісно переплетені власне буковинські, гуцульські, бессарабські та покутські смисли. Який він – бессарабський колорит? Де знаходиться ткацький «океан квітів»? Який населений пункт нашої області можна назвати серцем гончарства? Які таємниці нашої Атлантиди – затоплених сіл Дністра? І що таке горішник та мачаники…
Аби дізнатися відповіді на ці питання – запрошуємо вас у Буковинський центр культури і мистецтва на тематичну етнографічну студію «Місце сили: бессарабський акцент». Готуємо для вас дещо цікаве з експедиційного архіву.
Час: 20 серпня, 16.00.
Для участі просимо зголошуватися у коментарях в соцмережах або ж писати повідомлення на вайбер:
095 244 95 79.
Чекаємо !
Днями у «Гончаренко. Центр – Чернівці» відбулася етнографічна студія «Знайомі незнайомці: мандрівка у ромську культуру». Провела захід кандидатка філологічних наук, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф’юк. Зокрема, порівнювалися ромські новорічні традиції (заведення коня до обійстя) з українськими (запрошення коня на весілля, обряд «водіння Коня»), аналізувався образ Цигана в новорічній традиції буковинського маланкування, а також зіставлялася ромська традиція грати в карти біля душі покійного з гуцульською, буковинською традицією «грушка» (зараз це вже історія, проте маємо такі свідчення). Окрім того відвідувачі мали змогу почути гру глиницьких ромських музик (архівне відео 1978 року).
Постійні відвідувачі наших заходів пригадують цикл відкритих лекцій про культуру національних спільнот краю «Гроно екзотичне». Це наш авторський дослідницький проєкт. І нещодавно ми запросили усіх зацікавлених у Буковинський центр культури і мистецтва для знайомства з ромською культурою – одною з найбільш закритих для стороннього пізнання. 2 серпня ми вшановували світлу пам’ять всіх тих, хто постраждав від геноциду ромів у часи Другої Світової війни, тож цей захід був приурочений історичній пам’яті. Вела захід кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ, кандидатка філології Іванна Стеф’юк, котра на основі експедиційних матеріалів розповіла про ремесла ромів, їхні музичні традиції, а також про родильну, весільну та поминальну обрядовість. Працівники нашого Центру підготували фотоінсталяцію «Кибитка пам’яті», аби показати, що іноді за колоритом і яскравістю ховається обережність, вихована історичним болем.
Що спільного між наївним мистецтвом Марії Примаченко, буковинською вишивкою, маланкуванням, поліськими Маковеями з квітів та гарбуза і казками у записах Михайла Івасюка? На наш погляд,усе перераховане єднає закоріненість у народну традицію і фантасмагорія зображення. Саме цій темі була присвячена чергова етнографічна студія у «Гончаренко-Центр.Чернівці». Заняття вела на основі авторського дослідження кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філології, дослідниця традиційної культури Іванна Стеф’юк.
Як відзначила адміністрація «Гончаренко-Центр.Чернівці», такі заняття вже є традиційними і користуються популярністю у відвідувачів. Найбільше на студії аналізувався образ крил у тих образах, чиї реальні прототипи крил не мають (крилаті коні та леви у Марії Примаченко, Жінка, що мала крила – у казці в записі Михайла Івасюка, а також ритуальні атрибути з зображенням людського обличчя (Маковей). Особливо гармонійно продовжила тему дослідниця української культури, кандидатка філології та прекрасна співачка Валентина Чолкан, котра виконала пісню «Сухая верба», яка перегукується фактично з усією канвою етнографічної студії.
Відтак ми отримали листа пані Валентини з детальним відгуком на зустріч, тож публікуємо його повністю.