Олещук Іванна, Шкрібляк Микола. Гуцульський ліжник: дискурс через віки

У праці комплексно досліджено основні етапи становлення та розвитку гуцульського ліжникарства з широким оглядом трьох основних осередків: косівського, рахівського і путильського. Вперше охарактеризовано власне буковинський ліжник та акцентовано на його особливостях: технології виготовлення, орнаментальних композиціях, колористиці, символіці та духовному значенні.

Автори Микола Шкрібляк та Іванна Олещук спиралися не тільки на авторитетні наукові джерела з поданим точним їх описом у кінці видання, а й послуговувалися зібраною інформацією та матеріалами з власних науково-дослідних експедицій, які проводилися на Путильщині, завдяки чому вдалося не тільки відшукати тих, хто пам’ятає і добре знає процес виготовлення ліжників (а це сімнадцять респондентів, список яких подається у книзі), а також виявити унікальні зразки традиційних буковинських ліжників. До того ж у виданні згадуються імена народних майстринь Путильщини, які виготовляли ліжники в домашніх умовах.Автори книжки намагалися привернути увагу та показати унікальність власне буковинського ліжника, підкреслюючи його автентичність.

Окрасою видання є цікаві літературно-художні матеріали: прислів’я та приказки про вівцю, народні співанки, висловлювання про ліжник і ліжникарство відомих українських майстрів слова та мистецтва (В. Китайгородська, О. Шкрібляк-Прокоп’юк, В. Герасим’юк, Л. Тугай, В. Нагірний, І. Стеф’юк), короткий словничок ліжникарської лексики. Вміщено також неповторну, із сорока восьми строф – співанку-хроніку про ліжник відомої майстрині із Яворова Косівського району Івано-Франківської області – Ольги Прокоп’юк-Шкрібляк.

Окрім текстової частини, велику цінність являє ілюстративний матеріал – архівні та сучасні світлини, які увиразнюють та доповнюють науково-теоретичний аспект книги.

Олещук І., Шкрібляк М. Гуцульський ліжник: дискурс через віки. Науково-експедиційні нариси / І. І. Олещук, М. М. Шкрібляк. – Чернівці : Друк Арт, 2018. – 79 с.

Особливості традиційного святкування Маланки на Буковині. Спільність сутнісної основи та відмінності в розмаїтті народних культур

У збірнику матеріалів Міжнародної наукової конференції, присвяченої етнокультурному феномену Маланки в Україні та за її межами, традиціям святкування, тематиці, дійовим особам тощо, міститься 22 дослідницькі статті, до числа яких належить і публікація директора Буковинського центру культури і мистецтва, заслуженого діяча мистецтв України Миколи Шкрібляка.

Микола Шкрібляк порушує низку актуальних питань, пов’язаних із традицією маланкування на Буковині. Автор статті акцентує на головному – виховному значенні маланкарського дійства, бо з приходом Нового року (колись його святкували весною), людина повинна була очиститися духовно, «виховати себе внутрішньо» й Маланка виконувала відповідну функцію: […] То тут, то там з’являються і дід з бабою, якийсь сторонський парубок трохи не такий, бо він сторонський, і дід з бабою не можуть свої стосунки з'ясувати, але все це смішно, дотепно, кумедно і через всю цю таку лавину народної стихії, яка має певний сценарій, досить умовний сценарій, проходить традиція виховання, традиція етнопедагогіки, і це мало дуже велике значення». Окрім цього, дійство Маланки супроводжується численними піснями, отже, важливу роль відіграє і пісенна традиція й, за словами авторами, на цьому рівні можна простежувати взаємовпливи різних культур (української, румунської, польської, молдавської та єврейської) із перегуком пісенних та хореографічних мотивів.

Використання музичних інструментів, пошиття святкового одягу, де проявляється народна фантазія й майстерність виготовлення – все це органічно поєднується в одній традиції, яка охоплює фольклорний та етнографічний аспекти.

Палітра мистецьких шкіл Буковинського краю

Розвиток мистецької освіти на Буковині, витоки якого сягають кінця ХІХ століття й пов’язаний з іменами відомих буковинських художників – Юстином Пігуляком та його учнем Миколою Івасюком, який після навчання у Віденській та Мюнхенській Академії мистецтв 1899 року відкрив першу художню школу в Чернівцях, отримавши від буковинського крайового сойму грошову допомогу у сумі 1000 крон. Це дало можливість дітям з незаможних родин безкоштовно навчатися малювати та отримувати теоретичні знання з історії українського та зарубіжного образотворчого мистецтва, слухати курси з рисунка та живопису. Микола Івасюк став мудрим наставником для пізніше відомих у краї митців – Корнелія Дзержика, Пантелеймона Видинівського, Євзебія Ліпецького, які розвивали нові напрямки у малярстві.

Відтак у ХХ столітті на Буковині простежується тенденція до збільшення кількості художніх шкіл, які з 1970-х років почали функціонувати у всіх районних центрах Чернівецької області. Нині на теренах нашого краю діє 11 художніх шкіл та 9 художніх відділень шкіл мистецтв, де навчається понад тисяча учнів. Разом з вчителями вони беруть участь в обласних, всеукраїнських та міжнародних мистецьких конкурсах, виставках, пленерах, проєктах та акціях й здобувають найвищі нагороди.

Пасічанський Ярослав. Карпатські рапсодії : Альбом творів декоративно-ужиткового мистецтва, різьблення та інкрустації

Дбайливо підготовлене видання мистецьких творів Ярослава Пасічанського вражає насамперед глибокою за змістом у формі есеїв передмовою письменника, журналіста, заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Лазарука. Милує око погрупований за тематичними розділами ілюстративний матеріал з мистецькими творами майстра, світлиниз домашнього архіву, що розповідають про життєві події й творчі досягнення буковинського різьбяра. Особливу увагу привертають поетичні присвяти В.Герасим’юка, В.Колодія, М.Лазарука, список публікацій про народного художника України тощо.

Альбом з творами Ярослава Пасічанського вийшов друком у 2019 році з нагоди 75-річного ювілею майстра. На початку книги у розгорнутому життєписі розповідається про його родину, батько якого був членом ОУН-УПА та служив ройовим сотні Гамалії, працював лісником та з раннього віку прививав своїм дітям любов до природи, навчав помічати деталі навколишньої краси. Таємниці творчого таланту Я. Пасічанського розкриваються в есеях М. Лазарука – «Грушеві рапсодії», «Зажинки гуцульського майстра», «Відлуння новітнього лихоліття», «Триєдність як знак досконалості», у яких поетично й без зайвого пафосу словесно змальовано образ мистця, розкрито особливості його творчої манери, схарактеризовано основні роботи майстра, виготовлених, як правило, з дерева груші.

У альбомі в розділах «Символи України», «Сакральні мотиви», «Краса рятує світ», «Початки творчості» представлено майже сотню різнопланових високохудожніх творів, серед яких різьблені композиції на патріотичну тематику, декоративні пласти, тарелі, різьблені ручні та настінні хрести, каплички, скриньки, вітальні адреси тощо. Примітно, твори майстра зберігаються у понад десяти музеях України та в приватних колекціях Австрії, Англії, США, Канади, Німеччини, Австралії.