23 травня у будинку культури села Усть-Путила відбувся захід, присвячений пам’яті жертв політичних репресій «У світлі воскреслої правди».

Після виступу учнів та викладачів місцевої музичної школи відбувся показ першої серії з циклу фільмів «Моя земля -це моя сила». «В любови жити тато вчив», - так називається фільм, що розповідає про непросту долю мешканки Усть-Путили Марії Олексіївни Штефуряк. Перед присутніми виступили режисерка фільму - завідувачка відділу розвитку кіномистецтва БЦКМ Тетяна Маслюк, очільник Центру, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк.

Скільки їх було… Іноді безіменних, які не заслужили від тодішньої влади «визволителів» навіть права бути похованими на своїй землі. Замість хреста – табличка з номером, а то й взагалі – братська могила. Гіркий парадокс: люди, які це творили, на словах не вважали українців «унтерменшами», а навпаки – клялися у віковічній любові та дружбі, підкреслювали, що несуть у далекі гірські села світло прогресу та встановлюють найгуманістичнішу владу на світі.

Незабаром усю повноту цієї «любові» на своїй шкірі відчули тисячі українців, які попрямували до Сибіру і Магадану будувати «світле майбутнє». Та це майбутнє, навіть не світле, а просте людське, судилося не кожному, адже серед поневолених чималу частку складали жінки, а то й зовсім молоді дівчата, які так і не стали дружинами, матерями, бабусями. Сьогодні архіви відкриті. Ми знаємо чимало про долі дисидентів, правозахисників, відомих інтелектуалів, які не словом, а ділом виборювало право українців мати свою вільну незалежну державу. Проте іноді забуваємо про долі звичайних людей, людей, які живуть поруч з нами і які також зазнали численних поневірянь та знущань на чужині. Вина яких полягала лишень в тому, що вміли добре працювати на своїй землі та насмілилися мати власну думку.