До початку ХХ століття водночас з килимарством, ложкарством, вінникарством, лялькарством, вишивкою, малярством, виноробством мешканці Бессарабії активно займалися гончарством. В історичному контексті на цій території під час польових експедицій археологами та краєзнавцями було знайдено зразки трипільської та черняхівської культури, які зараз зберігаються у Сокирянському історичному музеї Дністровського району. Згідно з цими даними можна дійти висновку, що гончарне ремесло у цьому етнографічному регіоні зародилося ще близько 4000 тис. років до нашої ери, що вплинуло на хід всієї історії та культури Бессарабії.

Хатня, наївна, народна, скляна ікона чи образ – унікальний феномен в історії сакрального мистецтва України у ІІ половині ХІХ – першій третині ХХ століття; мистецтво написання образів Ісуса Христа, Богородиці, святих та різних біблійних сцен; вид декоративно-ужиткового мистецтва, живопису, який має культове призначення. Але ніколи такі зображення церквою не вважалися канонічними, тому й вживається визначення до таких творів: народна ікона на склі. У народній культурі іконі належить чільне місце, де вона сприймається не лише як твір мистецтва, а й є святинею, яка створює тісний зв'язок земного та духовного світу, це своєрідний літопис народного світогляду. Сьогодні чи не єдина на Буковині майстриня, художниця та мистецтвознавиця, яка займається цим сакральним мистецтвом – Альона Беженар з міста Чернівці.

Ікони на склі Альони Іванівни мають глибоку знаково-символічну мову, що формує самобутню буковинську школу іконографії. Вона провела низку наукових експедицій, дослідила народні образи з колекцій таких збирачів старожитностей, як Івана Снігура, Івана Балана, а також експозиції Чернівецького обласного художнього музею. Відродивши на Буковині давню традицію іконописання, створила власний творчий доробок, брала активну участь у всеукраїнських, обласних виставках, фестивалях, ярмарках, фольклорно-етнографічних святах, проводила майстер-класи для людей різних вікових категорій.