БУКОВИНСЬКИЙ УРОЧИСТИЙ ВІНОК ВІДТЕПЕР – ЕЛЕМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Буковинський урочистий вінок з ковилою (кода, кодина, павун, вінок з травою, павуновий вінок, трава) – це різновид дівочого головного убору рівнинних сіл Буковини, шитий каркасний високий вінок, символічну кульмінацію якого становить трава ковила (обов’язково – нефарбована). Сам каркас вінка може бути циліндричним, у вигляді невисокої бісерної коронки, або ж нагадувати убір троянського воїна – кріпитися по центру голови). Нещодавно відбулося засідання експертної ради при Міністерстві культури та інформаційної політики України і елемент «Буковинський урочистий вінок з ковилою» визнано національною культурної спадщиною. Детальніше про це можна дізнатися за посиланням: Про це йдеться в наказі МКІП від 26 липня 2023 року. Цей вінок є нашим етномаркером, за яким впізнають буковинців на етнографічній карті України.

Що важливо знати про цей вінок:

1. Це шитий урочистий вінок, виготовлений майстринями, а отже – його не плетуть (як може здатися на перший погляд), а зашивають, шиють.

2. Де він побутує зараз? Буковинський обрядовий вінок з ковилою зараз є важливою складовою весільного обряду у чотирьох селах Чернівецької області – Рідківці, Топорівці (традиція фіксується як поширена), Магала та Чорнівка (рідше). У такому вінку дружки та наречена ходять запрошувати на весілля. Якщо історично такий вінок в статусі урочистого дівчина одягала на храмове свято чи до церкви (якщо вже заручена), на загальний данець, на січові загальносільські свята чи для участі в вітальних делегаціях (наприклад, відзначення дня народження цісаря у Відні, де всі дівчата процесії в такому вінку), то зараз у селах Рідківці та Топорівці, окрім власне на весілля, прийнято одягати вінок з ковилою на загальносільські свята сучасного зразка, зокрема День села. Як правило, такий вінок вдягають на загальносільські свята дівчата-ведучі і це є способом їх виокремити з громади.

3. Чи є подібні вінки в інших народів світу? Так. Його прародичем є «вінок з султанами» (Казахстан), а також вінки з ковилою дівчат-лазарок Софійського повіту (Болгарія), вінки вельможних турчанок, а в межах України етимологічно спорідненими до нього є ключівський вінок з гусячого пір′я, покутський та полтавський вінки з павиними перами тощо. Якщо у буковинської нареченої на голові вінок з ковили, обов’язково нефарбованої, то у парубка – пучок фарбованої ковили на капелюсі.

4. Як прикріплюється вінок на голову? Шиють вінок на замовлення у майстринь, що володіють цією спеціальною обрядовою технікою, а носять трьома способами:

-зашивають на зібраному пучку волосся на маківці (Новоселиччина, збереглося понині);

- кріпили на циліндроподібний вінок «капелюшиння» і зав′язували разом з основою як чепчик Заставнівщина);

- розташовували «гребенем» вздовж голови і квітчали (Кіцманщина).

5. З чого складається і що означає цей вінок:

«Зазвичай усі буковинські вінки мають в своїй основі пряму циліндричну форму, тим і відрізняються від вінків інших регіонів, окрім вінка, який називається капелюшиння, котрий віддалено схожий на продовгуватий капелюшок, повністю вкритий квітами. І ще є одна особливість: на цупку основу вінка знизу традиційно нашивають ряд маленьких срібних чи інших монет, далі пришивають вузьку золоту стрічку, а решту площини вінка умовно ділять на три частини (як тричастинна будова світу), тому тут могли бути і три ряди дрібних квітів (в кольорах характерних для буковинської вишивки), і три ряди нанизаних з бісеру силянок (ґердаників), так дехто називав і цілий вінок - ґерданик, або дві силянки та всередині сплетені дві вузькі стрічки в ромбічну композицію, поміж них вишиті бісером дрібні квіти чи завитки, де фон густо вкритий лелітками. Саме через цю загальну стрічкову структуру вінка і називають його кодами (стрічка - кодина). А ще вінок завершує, акцентує увагу на весь стрій, тому, як найвищу точку, і називають його кодою, кодиною. Завершуються такі вінки рядом квітів, які прикріплюються на верху цупкої основи. А вже ковила, попередньо очищена й складена та обмотана нитками в пучки, припасовується або по конусу вінка з його тильної сторони, або спереду по центру великим пучком. Такі вінки легко одягаються на голову, вони лягають над бровами дівчини рівно, тобто кругло виглядають з усіх боків», - так описує загальний вигляд циліндричного вінка з ковилою та тонкощі його називання і збирання майстер з виготовлення вінків Микола Шкрібляк. Дещо інакше складається тип вінка з сіл Топорівці й Рідківці – його основа становить коронку до 6 сантиметрів висотою, нижня частина якої буде пришиватися до кіс дівчини, а у верхню частину суцільним пучком вставлять пучок ковили. «Складаються «коди» із двох частин: коробки і самих «кодів». Коробка виготовляється на картонній основі в 5-6 см висотою та 8-10 см діаметром і обтягується з обидвох сторін темною шерстяною ниткою. За допомогою коробки головний убір прикріплюється до голови. Самі «коди» також виготовлені на картонній основі, лишень висотою у 6-7 см та діаметром 10-11 см, що обумовлено способом одягання їх зверху коробки. Картонна основа «кодів» обтягується з обох боків білою тканиною. Із зовнішнього боку тканину покривають два ряди штучних квітів, виготовлених з шовку та сухозлоті, причому нижній ряд складається із поодиноких квітів (15-18 штук), а верхній із квіток, згрупованих по 5 штук в букети («туфочки»). Саме завдяки цим букетам – «туфочкам» - головний убір набуває конусоподібної форми. Верхній край головного убору завершується пучками сухозлоті – «колосками» та рядом паперових квітів – «кучерями». Характерною особливістю «кодів» є їхня кольорова гама, яка представляє собою світлі м’які тони – «вмерлий цвіт». Обов’язково складовою частиною «кодів» є стрічки «кодинки», які пришиваються до щільної стрічкоподібної (поперечної) основи способом часткового накладання (як в «карабулі» та «дьорданику»). Але спосіб їхнього кріплення полягає в тому, що стрічки «кодів» прикріплюються шпильками не до коробки, як було у двох попередніх випадках, а до плечового одягу на спині. Інші складові частини «кодів» - подвійна широка стрічка, яка спадає на спину від основи головного убору до нижнього рівня «кодинок» та призібрана поперечна стрічка, що кріпиться до навушних прикрас, - доповнюють «коди». Завершують головний убір три букетики квітів, прикріплені до волосся по одному посередині та по боках голови зі сторони потилиці. Головний убір «трава» є продовженням «кодів» - по суті, це ті ж «коди» (часом саме ця назва й переважає), лишень зі стеблами трави ковили. Близько 100 пучків ковили пришиваються в кілька рядів по спіралі на картонну основу довжиною до одного метра, далі закручуються у щільний рулон, обшиваються тканиною і вставляються у верхню виїмку кодів» [2]. Важливо те, що цей опис здійснила носійка традиції, адже Ярослава Кожолянко є не тільки дослідницею, але й уродженкою села Топорівці і успадкувала цю традицію в природному середовищі її побутування.

Що стосується рідківського зразка вінка з ковилою, то він має свої тонкощі. Майстриня з пошиття таких вінків Галина Вівчарюк зазначає, що у Рідківцях та Топорівцях є суттєва різниця між вінком з травою (дівоцьким вінком) і шлюбним вінком нареченої: «Займаюся цими віночками десь приблизно 15 років. Коли моя внучка підросла і я подивилася уважно до вінка, то зрозуміла, що я можу і сама його зробити. В нас такий вінок з травою вдягає молода, коли йде кликати гостей своїх. А в неділю, на саме весілля, вона вбиралася все так само – сорочка, рікля (спідниця), лиш траву вже цю не кладе, а зверху на коронку кладеться такий вінок, аж на лоба спускається, ну ніби під кутом. То кликати як вона йде – на коронку спеціальну кріпиться трава, а як вже заміж іде – то трава забирається, а ставиться вінок під кутом звичайний круглий. Моя Анна вінчалася у такому вінкові і він у неї зберігається за склом образа, ікони. І от якщо траву чи навіть оцю коронку, павун тобто, вам ще позичать, то вінок – це особисте, це ніколи і нікому не зичиться».

У село Остриця поблизу Чернівців мода на з вінок з ковилою прийшла в 70-х роках під впливом Магали, і тривала до середини 10-х років ХХІ століття. Традиційний припис щодо його носіння подібний: у такому вінку наречена також тільки запрошує на весілля. Якщо сам каркас у Рідківцях називається «павун», то в Остриці – «кап-ку-флорь», що в перекладі з румунської означає «голова в квітах».

Майстриня з села Остриця Валерія Міґаєсі не займається активно виготовленням каркасу кап-ку-флорь, але за потреби може його зробити.

«Наша основа віночка відрізняється тим, що вона йде спочатку прямо, як циліндр, а потім на неї сам круглий вінок кріпиться під кутом, ніби насувається на чоло. Так робимо ми в Остриці, так роблять в Магалі.

І ставити ковилу – ця «мода», ну традиція, прийшла до нас у 70-х десь і протрималася до 2010 десь, і це наші дівчатка замовляли у Магалі у майстрині. Пучок ковили має закріпитися так, аби він був розпушеної форми, ніби як куля, але знизу це один пучок трави і його можна легко забрати з вінка»

Майстриня з села Мамаївці (Мамаївська територіальна громада Чернівецького району Чернівецької області) Галина Українець займається реконструкцією вінків з ковилою і створила етногалерею «Спадкоємці» на базі Центру культури «Вернісаж» у місті Чернівці. У цій етногалереї представлені як фото історичних зразків, так і відтворені сучасні вінки з ковилою.

У місті Кіцмань реконструкціями вінків з ковилою займаються майстрині (мама і донька) Дарія Стасюк та Діана Новак. Вони активно беруть участь у обласних заходах з популяризації одягової культури буковинців.

Підготовано за авторськими дослідженнями проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва.

Передрук без посилання – заборонений, а ось посилання – вітаються.

ДЖЕРЕЛА:

Друковані джерела:

1. Кожолянко Ярослава. Буковинський традиційний одяг. – Чернівці-Саскатун, 1994.
2. Костишина М.В. Український народний костюм Північної Буковини. Традиції і сучасність. – Чернівці: Рута, 1996.
3. Стельмащук Галина. Українські народні головні убори. - Апріорі, 2018.
4. Фещук Н. Найдушевніше весілля коли – мало гостей : [Буковинський шлюбний вінок нареченої – то окрема тема, адже це не тільки колорит, а й різноманітність, розповіла Іванна Олещук, завідувачка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури Учбово-методичного центру культури Буковини]. Молодий буковинець. 2019. 5 верес. (№ 73). С. 10-11.
5. [Б. п.] «Вінок, що рухається»: найцікавіше про відомий буковинський традиційний вінок : радіобесіда. Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2021. 10 листоп. URL: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/svitohliadni-praktyky/5574-vinok-shcho-rukhaietsia-naitsikavishe-pro-vidomyi-bukovynskyi-tradytsiinyi-vinok.html
6. [Б. п.] «Вінок, що рухається»: особливості етнографічного маркера Буковини : радіобесіда. Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2021. 8 груд. URL: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/svitohliadni-praktyky/5624-vinok-shcho-rukhaietsia-osoblyvosti-etnohrafichnoho-markera-bukovyny.html
7. [Б. п.]Буковинський вінок став головним героєм колоритного етноперформансу. Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2022. 21 листоп. URL: http://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/6022-bukovynskyy-vinok-stav-holovnym-heroyem-kolorytnoho-etnoperformansu.html
8. [Б. п.] Буковинський урочистий вінок з ковилою. 2020. 24 берез. URL: http://www.virtmuseum.uccs.org.ua/ua/site/post/32
9. [Б. п.] Обласний перелік нематеріальної культурної спадщини поповнився трьома елементами. Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2020. 6 жовт. URL: http://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/4803-oblasnyi-perelik-nematerialnoi-kulturnoi-spadshchyny-popovnyvsia-troma-elementamy.html
10. [Б. п.] Традиції, які існують до сьогодні. Вінок з Коливою: до витоків. URL: https://uaua.top/22039/
11. Кіцмань.City. Про традиції буковинського весілля на прикладі Кіцманщини зняли відео етнопроєкту «Спадок». URL: https://kitsman.city/articles/241229/pro-tradicii-bukovinskogo-vesillya-na-prikladi-kicmanschini-znyali-video-etnoproyektu-spadok

Інтернет-джерела:

1. Спадщина. Вінок з ковилою: традиції і сучасність. 2018. 6 серп. URL: https://www.facebook.com/2041948802716032/posts/2179268762317368/

2.Стеф'юк І. І. Вінок з ковилою: обрядова семантика та міжкультурні взаємовпливи [Електронний ресурс] / Іванна Іванівна Стеф'юк // сайт Буковинського центру культури і мистецтва. – 2023. – Режим доступу до ресурсу: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/6205-vinok-z-kovyloyu-obryadova-semantyka-ta-mizhkulturni-vzayemovplyvy.html.

3.Стеф’юк (Олещук) І. Віхи родинного і родового обрядового коду у романі-трилогії Іллі Киріяка «Сини землі». Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2020. 10 квіт. URL: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/4494-vikhy-rodynnoho-i-rodovoho-obriadovoho-kodu-u-romani-trylohii-illi-kyriiaka-syny-zemli.html

4.Стеф’юк І. «Про людське око і про людськи зір». Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2021. 10 січ. URL: http://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/onlain-etnoproiekt-bukovynske-rizdvo/4960-pro-liudske-oko-i-pro-liudsky-zir.html

Відеоматеріали:

1. АСС. Гаївки та весільний костюм з ковилою: народний фестиваль просто неба у Чернівцях (відео). URL: https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/gayivki-ta-vesilniy-kostyum-z-koviloyu-narodniy-festival-prosto-neba-u-chernivcyah-video-39. Сайт https://acc.cv.ua/
2. Весільний спадок | Чернівецька область, Кіцманський район. URL: https://tydyvy.com/video/DykpLRs
3. Стеф’юк І. Правила етикету в традиційній культурі: логіка, семантика, мотивація. Офіційний сайт Буковинського центру культури і мистецтва. 2020. 21 лип. URL: https://www.youtube.com/watch?v=AUcNwhkC1AA&ab_channel=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%27%D1%8E%D0%BA