«Про людське око і про людськи зір»

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Одинадцятий запис

Мабуть, усі знають значення паремії "про людське око" - мається на увазі щось недбале, зроблене формально. Підтекст фрази "аби людям виглядало, що все так, як прийнято". Проте є й інша паремія, рівно протилежна за значенням, яка відображає народну психологію - "про людський зір". Кажуть таку фразу у випадках, коли виставляють напоказ щось найкраще. До прикладу, "пролюдна" сорочка значно щедріше вишита, ніж буденка, "пролюдна" хата (світлиця) ошатніше прибрана, ніж буденна сижева хата.

Є у традиційному гардеробі буковинця кінця ХІХ- початку ХХ століття атрибути, які інакше, як "пролюдними" назвати складно - адже використовуються вони саме для того, щоби засвідчити статус чи індивідуальний стиль.

Перший із них - парасоля. Як ви здогадалися, не тільки в дощову погоду парасоля тривалий час була доповненням традиційного строю і використовувалася як підпора замість палиці-келефа. Особливо часто на світлини з цим аксесуаром натрапляємо у архівах із села Селятин Путильського району, котре вважається найбільш "грозовим" в Україні.

"До речі, горяни Путильщини і Косівщини використовували парасолю як декоративний атрибут (замінник палиці) навіть взимку у глибокі сніги. І це лиш потверджує тезу, що практичне призначення парасолі не є первинним у творенні образу", - пояснює етнолог, заслужений діяч мистецтв України, директор БЦКМ і корінний горянин Микола Шкрібляк.

Так само мірилом статусу була кількість хусток на нареченій у момент, коли вона бере шлюб (гонорова молода могла мати на поясі і до 15-ти хусток, про це читаємо у етнографічних матеріалах В.Шухевича, П.Шекерика-Дониківа та інших етнографів.

Один з атрибутів статусу був також кожух.

По-перше, кожух і мантля використовуються в обрядовому образі наречених незалежно від сезону - і в липні молода ішла до шлюбу в киптарі, поверх нього дар, а поверх - вовняна мантля - "аби виділи, що має". Але надмірно чистий буденний кожух парубка чи чоловіка був навпаки "поганим знаком" для стороннього ока: значить, цей чоловік або не тримає худоби, або не доглядає її, раз рукави його кожуха такі чисті.

Способом вирізнитися серед громади в парубоцтва був капелюх та його декорації (чим пишніші прикраси капелюха, тим гоноровіший парубок). А в дівчини та жінки таким символом знаком є вінок та шийні прикраси. Високий вінок, щоправда, носила відданиця (якщо в родині є старші сестри, незаміжні ще, то дівчина змушена квітчатися скромніше). Щодо шийних прикрас - то їх дівчина у свято носила стільки, скільки мала, часто поєднуючи (дукач на стрічці - вверху, далі ряд намист, зґарди, мониста з монетами та ін.). Цікавою буковинською шийною прикрасою дівчат та молодих жінок є сальба, салба - шийна прикраса у вигляді накладного комірця, повністю зашитого монетами-талярами. Це чи не найдорожча з шийних прикрас. До речі, у працях І.Чеховського знаходимо згадки про те, що сальби буковинки особливо часто носили на ярмарки - по-перше тому, щоби показати цю красу. А по-друге - при потребі, жінка могла зняти одну чи кілька монет із сальби і розплатитися нею за потрібний крам. Адже монети на добротних сальбах не дірявляться, а кріпляться на спеціальних "вушках".

Про людський зір.. З одного боку людина каже - "чужа думка не має значення". А з іншого (якщо бути зовсім відвертими) - людині подобається бути гарною. І подобається, щоби це помічали. Незалежно від того, про яке століття ми говоримо.

Іванна СТЕФʼЮК,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філологічних наук, письменниця