Буковинські каруківки. Призабута техніка декорування великодніх яєць

У кожній родині на свято Христового Воскресіння в кошику і на столі милують зір, втішають душу писанки, створені зазвичай в родині, або придбані у народних майстринь. Найбільше цей символ Великодня в Україні створюється традиційною восковою технікою, інколи можна побачити крашанки (галунки), крапанки (капанки), дряпанки (драпанки, шкробанки, шкрябанки), мальованки, бісерки (викладені по теплому воску), з використанням різноманітних технік декорування – зернівки, соломкою, керамічні, дерев’яні (різьбленні, розписані, з випалюванням), зі скла, вишиті, в’язані тощо. Тільки в Євдокії Візнюк в селі Кам’янка на Глибоччині в буковинському краї на Великдень ви побачите унікальні за технікою декорування писанки – каруківки. Майстриня чи не єдина в Україні освоїла цю прадавню традицію, зберігає та розвиває її. Хоча ще в дитинстві з п’яти років Євдокія Дмитрівна, як і багато дівчат в її селі, навчалася писати писанки восковою технікою з характерними орнаментами Буковинського Підгір’я, де сплелися дивним чином народні традиції ремесел українців та румунів.

Але це буде згодом, коли дівчинка зуміє рівненько виводити лінію кирсткою на білому яйці. Спочатку вона здивувалася та зацікавилася створенням каруківок, які вміло та з фантазією народжувалися в руках її бабусі Домни Миколаївни. З’ясувалося, що така техніка побутувала серед багатьох буковинських майстринь, але з часом призабулася. Надихнувшись дивом переливів барв та їхніх відтінків, яке народжується на яйці завдяки рідкому «каруку» (столярному клею) в поєднанні з фарбами, майстриня й досі не тільки піддається творчому баченню, яке можна втілити цією технікою, а й часто експериментує.

 - У нашому селі розмальовували яйця лише дівчата і жінки до найбільшого християнського свята Христового Воскресіння. Тепер лише я роблю це. В кошик ккладу до п’яти яєць, із них обов’язково мають бути дві каруківки. Після освячення їх з’їдаємо. Такі великодні символи також дарую родичам, друзям та близьким людям. На другий день після Великодня йдемо всією сім’єю на цвинтар і там роздаємо каруківки як поману за померлих родичів. Коли відходить від нас людина у великодні дні, то за поману дають пасочку і каруківки. Існує ще така традиція, коли влітку йде сильна злива чи гроза, то беру освячену каруківку або писанку і ставлю на межу із сусідом, одразу ж покращується погода.

 Моя бабуся Домна розмальовувала лише курячі яйця. Кісткового столярного клею - «карук», мала вдосталь, тому що у родині були столярі. Зараз його можна придбати на ярмарках чи в будівельних магазинах. Але спочатку для орнаменту використовували природні барвники, які варили з цибулиння, бруньок берези, кори дуба, яблуні, жита, вербових котиків, мальви, ромашки, бузини, звіробою, молочаю тощо. Пізніше купляли фарби для забарвлення вовняної пряжі «гарус» п’яти кольорів (жовтий, червоний, оранжевий, синій, зелений, фіолетовий).

 Щоб намалювати каруківку нам знадобиться яйце (куряче, гусяче, качине, страусине), «карук», анілінові фарби, оцет та вушна паличка. Яйця ретельно миємо, оглядаємо, щоб не було тріщин та варимо. Працювати можна як з холодними, так з теплими яйцями. Далі розводжу клей: до гранул добавляю води і кип’ячу так, щоб розмокли і була не густа, і не рідка консистенція. У баночці має бути половина клею. Анілінові фарби розводжу на оцті у дуже маленьких ємностях. Спочатку яйце занурюю в гарячий клей, витягаю, беру в руки і за допомогою вушної палички наношу краплі фарби на поверхню яйця. Потім дую і під потоком повітря фарби змішуються, утворюючи цікаві абстрактні малюнки і різні відтінки. Кольори використовую від світлого до темного. Після завершеннюя кладу яйце на сіточку, щоб стікало і повністю висохло. Часто малюю на видутих яйцях, при цьому використовую зубочистку, щоб закрити отвори. Зараз більше розписую сувенірні яйця на замовлення чи продаж.

 Деякі етнографи вважають, що каруківки на Буковині почали розписувати майстрині раніше, ніж навчилися писати писанки. Така традиція була широко розповсюджена на території Північної та Південної Буковини. В середині минулого століття ареал поширення звузився до кількох десяток сіл південної частини Глибоччини: Кам’янка, Синівці, Сучевени тощо. Карукована техніка не є складною, але вимагає професійних знань та умінь. Фарби змішуються безпосередньо на поверхні яйця, а не у ємностях, утворюючи нові відтінки. Одержані ефекти неможливо повторити, кожна така «писанка», яка наче створює себе сама, - унікальна. Такі великодні атрибути вражають яскравістю барв та виразністю композиції.

 Відома майстриня Євдокія Візнюк – активна учасниця міжнародних, всеукраїнських, обласних, районних, сільських фестивалів, ярмарків і виставок. Провела шість персональних виставок у Чернівцях, Києві, Білорусії, Румунії, Молдові. Давала майстер-класи з розписування каруківок для людей різних вікових категорій у Чернівцях, Івано-Франківському, Космачі і за кордоном. З 2006 року – членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України. У 2010 році отримала обласну премію імені Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини, у 2011р. – Міжнародну премію Ольги Кобилянської за унікальні роботи народного мистецтва та активну участь у мистецьких заходах району. Її твори зберігаються в музеях Чернівців, Запоріжжя, Черкас та у селі Космач – відомому центрі писанкарства на Косівщині.

 Мистецтво карукованих писанок Євдокії Візнюк наповнене змістами і традиціями буковинської народної культури. Завдячуючи цій майстрині, яка продовжила родинну справу, традиція не загубилася і, сподіваємося, матиме своє продовження.

  Альона БЕЖЕНАР,

 мистецтвознавиця, методистка науково-методичного відділу

дослідження та популяризації традиційної культури БЦКМ