КУПАЙЛОВЕ ЧУДО: ТРОХИ ЛЕГЕНД, А ТРОХИ ЛІТЕРАТУРНИХ МАНДРІВ

Одна з найвідоміших купальських легенд каже: у ніч з 6 на 7 липня (або ж 23 на 24 липня) відзначають свято, котре у самій назві поєднало дохристиянський та християнський духовний досвіди – Івана Купала. Купайло – це, як відомо, дохристиянське божество, а назва «Івана» вказує на одне з найбільших християнських свят – Різдво Івана Хрестителя.

Якщо говорити про етнографічну складову, то цей день відомий пошуками легендарного «цвіту папороті», пусканням вінків на воду в надії дізнатися долю свого кохання, стрибками через багаття тощо. Якщо ж говорити про духовну християнську традицію, то в цей день у церкві освячують цілюще зілля, зібране напередодні, бездітні жінки виплітають гірлянди на «Іванів вівтар» для того, аби просити заступництва святого у народженні дитини.

Діалектичне поєднання язичницького та християнського досвідів описує гуцульський письменник Марко Черемшина у новелі «На Купала, на Івана»: «Хоть Купало, хоть Лопушник, але це є справедливий Іван. Відьми вночі на раду скликає, мушками світить перед русалками, рікою вінки долів пускає, лісами любість підкидає», а далі: «В церкві жінки Іванів вівтар зіллям убирають, гей до шлюбу. «Гей, Іванічку Божий, Іванічку чорнобривий, роздай діти межи молодиці, аби-с мав що ерстити, аби-с мав де у кумах бувати!»» [1]

Попри доволі тиражований погляд, що купальські святкування не притаманні нашим теренам і що це винятково східна традиція, знаходимо таке свідчення у прикарпатській пресі початку ХХ століття: “Традиція пускання вінків у Станиславові завжди була прив’язана до Бистриці, – пише “Кур’єр станиславівський” у 1903 р. – Погода була сприятливою, тому на святкування вирушили юрби людей. На правому березі Бистриці для них встановили сидіння. Під кінець святкування, коли ніч розпростерла над містом Ревери свої крила, лівий берег Бистриці осяяла чудова ілюмінація. Вдалині горіли смоляні бочки, що видавали стовпи полум’я. Ближче ясніли сотні кольорових вогників. Хвилями Бистриці пливли вінки з вогниками, водяні ракети, частини сільської загороди, обплетені зеленню, і все дійство нагадувало чарівну казку. Святкування закінчилося народними танцями, до пізньої ночі лунала музика й був помітний людський рух…” [2].

Купальська традиція каже, що у цей період зілля наділене особливою силою. Мабуть, саме через це лікарську рослину звіробій називають Івановим зіллям, адже його цвітіння припадає саме на цю пору.

«Я росла у тяжкі роки, але все-таки у мене багато красивих спогадів, - розповідає нам румунка України, жителька буковинського села Остриця Валерія Міґаєсі. – Одне з таки спогадів – як дівчата у ніч проти Івана Купала у великих таких, крислатих вінках із трави переходять у вечірньому тумані нашу ріку, і там, на тому березі, чути лиш їхні співи. Мене, малу, ще з собою не брали на такі молодіжні святкування. Це мали бути десь 50-ті роки. Дівчата збирали зілля, купалися в росі, і все це на тому березі, а далі випливали з туману і йшли співаючи. Скільки мені років – а я пам’ятаю ту красиву казку з дитинства, коли зілля вміє говорити…»

Цікавими для розмислів і порівняння є свідчення, записані Лесею Українкою у 1893 році у праці «Купала на Волині» для видання «Життє і слово» (публікуємо цей фрагмент за виданням «Локальна історія»: «В Ковельському повіті справляють Купала так: звечора хлопці крадуть де-небудь солом'яника  старого, – власне, крадуть, бо просити не годиться. Солом’яника того звуть козубом. Того козуба хлопці тягнуть по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму, себто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. – все то знадоби для купальського вогнища. Все теє хлопці забирають і пакують у козуб. Таких перейм буває скілька, і хлопці ледве можуть забрати все паливо. Козуба виносять на вигін за село. Там уже збирається цілий гурт людей, більше молодь, але є й молодші молодиці, часами і з старших дехто. Співають тільки дівчата, та часом відповідають їм на співи й хлопці. Починають з которої-небудь пісні, частіше “Ой молодая молодице”. Хлопці тим часом запалюють козуба, устромивши в нього високі тички, щоб вогонь горів вище. Люди, що приходять дивитися на Купала, повинні принести з собою теж різний підпал. Кажуть, що в давніші часи всякого, хто приходив з порожніми руками, хлопці били, через те й досі є купальна приказка: “Хто прийде без поліна, той піде без коліна”. Поки вогнище палає, дівчата співають пісень, часом зачіпаючи хлопців у тих піснях; тоді хлопці й собі відповідають, часом піснями, а частіше жартами, часом не дуже-то призвоїтими та лагідними. Взагалі увесь час ведеться якесь жартівливе змагання дівчат з хлопцями. Так, наприклад, від часу до часу хлопці вихоплюють з огнища віхті соломи з вогнем і кидаються з ними поміж дівчат, тикаючи їх дівчатам в лице і розганяючи дівчат по полі, але дівчата вертаються і знов віддячують хлопцям насмішливими піснями. Коли козуб згорить до половини і вогонь трохи понижчає, тоді хлопці починають скакати через нього. Потім, коли вогонь почне пригасати, всі розходяться з піснями додому. Вогню купальського не гасять, а лишають його, щоб сам дотлів до останку. В Звягельському повіті хлопці кладуть огонь, а дівчата вбирають деревце, березку. Вбирають її вінками, биндами і запаленими свічечками. Деревце теє зветься купало. Самі дівчата убираються в великі вінки з різного зілля та квіток і мають при собі ще по вінку. Вони водять коло біля деревця і співають, хлопці тим часом скачуть через вогонь. Часом хлопці пориваються вхопити деревце, тоді дівчата боронять його і співають на хлопців різні прикрі пісні. Врешті хлопці хапають деревце і палять його або кидають в річку, а дівчат, що пробують оборонити своє купало, самих не раз купають в тій же річці. Одспівавши купала, часом дівчата ворожать на вінках. Дівчина пускає на воду два вінки, один загадує на себе, а другий на якого хлопця: коли вони зійдуться докупи на воді, то значить дівчина буде в парі з своїм хлопцем. Або так: дівчина тичкою спускає свій вінок на дно річки; коли він спливе наверх, то дівчина піде заміж у той рік» [3].

Щодо легендарного цвіту папороті (а папоротник, тобто щитник чоловічий, як відомо, не цвіте), то маємо певну гіпотезу стосовно того, яка саме рослина стала прообразом квітки з легенди [4].

Горяни Карпат особливими властивостями наділюють також квітку обертин, яка квітує в цю пору, і за народною традицією, має бути зібрана дуже обережно. Гуцульське «ходити в обертин» - то ціле таїнство.

Варіант купальських святкувань на Заході України дещо різниться від архаїчного слобожанського дійства (наприклад, на Харківщині). І все ж, як свідчать достовірні джерела, це свято є не просто не чужим, а дуже багатозначним для народної культури. У ньому переплелися дохристиянський із християнським досвідом так, як переплітається різнотрав’я у вінку. І межі годі дошукати…

Іванна СТЕФ’ЮК – кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

завідувачка науково-методичного відділу

дослідження та популяризації традиційної культури

Буковинського центру культури і мистецтва,

кандидатка філологічних наук,

старша наукова співробітниця

Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини

ДЖЕРЕЛА:

1.Марко Черемшина. На Купала, на Івана [аудіоверсія]. – Телекомпанія «Снятин». – Точка доступу: https://www.youtube.com/watch?v=2QfmmDtHfMc&ab_channel=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%27%D1%8E%D0%BA

2.Історія Станиславова. Купальські забави старого міста. – Точка доступу: https://kurs.if.ua/news/stanyslavivski_ogoloshennya_kupalski_zabavy_starogo_mista_55398.html

3.Леся Українка Про свято Купала. – Локальна історія. – Точка доступу: https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/lesia-ukrayinka-pro-sviato-kupala/?fbclid=IwAR3QDltaAldudLXU97PixUo1nkaRgrTZQfw_FPxWPjoG1BDIl9TOK0l5c9A

4.Стеф’юк Іванна. Диво чи галюцинація: що таке цвіт папороті. – точка доступу: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/inshe/5374-dyvo-chy-haliutsynatsiia-shcho-take-tsvit-paporoti.html