«Хоть Купайло, хоть Лопушник, але це таки справедливий Іван»

1 2Сьогодні буде чимало суперечок – ось побачите. Про те, чи є сьогоднішнє свято язичницьким, чи християнським, і чи коректним є словосполучення «Івана Купала». А ще поширюватимуться тези, начебто це штучна для Заходу України традиція, нав’язана … комуністами. Насправді у етнографії (а ми досліджуємо дану тему саме з позиції етнографії та культури, а не богослов’я) сьогоднішня днина має свою і дохристиянську, і християнську символіку. А щодо того, що одне з найглибших свят, якому кілька тисячоліть, нам принесли комуністи.. це навіть коментувати не будемо.

Чому ми не оминаємо дохристиянську складову традицій? Все просто. Християнська традиція на наших теренах утверджувалася як мінімум з VIII століття нашої ери, саме про це свідчать розкопки на території сучасної Заставнівщини, де перші християнські храми з’явилися задовго до того, як ця світова релігія стала офіційною для нашого суспільства.

1 3

Але якщо ми говоримо про духовну культуру і її символіку, мабуть складно оминути трипільську культуру, символіку артефактів Шипинецької культури тощо, а її розквіт датується 5500 та 2750 роками до н. е. Ми ж не будемо «обнуляти» світогляд як мінімум шести тисячоліть в догоду тим, хто культуру Київської Русі воліє приписати собі, правда? І не ігноруватимемо дисертацію археолога і письменника світової слави Олега Ольжича, який на світовому рівні довів глибокі корені української культури періоду енеоліту... Ціною власного життя.

Та і, якщо по щирості, важко знайти хоча би один ключовий обряд календарного чи родинного циклу, який би не мав дохристиянської складової. Писанкові орнаменти («безконечники», «сорок клинців»), архаїчні коляди (та навіть саме слово «коляда» - дохристиянське), сонячні сварги на найважливіших предметах побуту чи одягу – це «мовчазна мова», якій значно більше, ніж тисячу років….В більшості випадків найбільші свята гармонійно поєднують обидва духовні досвіди за спадковим принципом.

b165fa28502424876f3094b095e5d7e7Отож, повернемося до сьогодення. Купайла, за дохристиянською традицією – це свято єднання з природою, коли Вода і Вогонь воєдино. За старим стилем він співпадає із днем літнього сонцестояння, тобто коли сонце підходить до зеніту максимально близько. Звідси і вогняна символіка свята.

Традиційними живими купальськими обрядами (такими, що збереглися) є купальські вогні з колесом, парні перестрибування (якщо молода пара разом перестрибнула – бути їм разом), купальські віночки зі свічками на річці (якщо допливе віночок – щасливу долю пророкує), виготовлення купальських парних ляльок Маринки та Івана і прикрашання деревця вишні (Волинь, Полтавщина, Харківщина), ходіння за зіллям-обертином і купання в росі (Гуцульщина).

Леся Українка записувала волинські купальські обряди спеціально для видання «Житє і слово» у 1893 році і вона зафіксувала давню традицію спалювання Козуба, дівочі та молодицькі купальські пісні, а ще чудово передала психологічну та філософську складову свята (Леся Українка. Зібрання творів у 12 т. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9).

Vc5uXPxwvwswcEep5M0lUD0QlM8ASEB4FUIhcrEoПровідними мотивами купальських пісень є молодість, кохання, розквіт природи і людської душі.

За християнською традицією сьогодні – Різдво Івана Хрестителя (Івана Предтечі). Що цікаво: на Гуцульщині, за аналогією до стародавнього Купайла, нинішню традицію також пов’язують з родючістю.

Зокрема, письменник Марко Черемшина у новелі «На Купала, на Івана» зафіксував вірування про те, що офіра молитвою і гірляндою з трав на церковний вівтар для Івана Хрестителя допоможуть жінкам зцілитися від бездітності. І цей же день розуміється як пік буяння природи: «Хоть Купало, хоть Лопушник, але це є справедливий Іван.

Бере та й сонцем зарінки сушить. Лісами холоди віником вимітає, у деревині соки переварює, запахами в перекотах дише.

Муху роями на сонце випускає, маржинку у зелену ліщину загонить, бджілку на солодкі меди веде.

Птахам яєчка у гніздах вигріває, дівчатам ягоди у кошелі мече, дітвору грибами в росу гулить, зіллю силу дає, папоротин квіт збирає.

Мисливцям звір множить, орлам зайчиків на конюшині показує, риба рикам рибку підкидає.

Полонинами молока в береці наливає, скором пряче ід Петрі.

Скали розпікає, гаддя на камінню гріє.

Барабольку та й кукурудзу з землі на чівку на сонце витягає.

Вітри в печерах запирає, аби світ був тихий та запашний, та ясний.

Бере та й дівчатам личко красить, молодицям в очі принаду насипає, аби були гожі, як Шепитарюкова газдиня – тота, що зеленого ревізора з розуму ізводить.

1 1Тота, що очима потинає…

В церкві жінки Іванів вівтар зіллям убирають,гей до шлюбу.

– Гей, Іванічку божий, Іванічку чорнобривий, роздай діти межи молодиці, аби-с мав що шерстити, аби-с мав де у кумах бувати!».

Існує також повір’я, що сьогодні вночі сонце купалося – але бачити це можуть окремі щасливці, обрані.

А особливі відчайдухи вночі сьогодні можливо й шукали «цвіт папороті» - вважається, що володар знахідки отримає ключ до всіх мудростей і скарбів казкових. Ми маємо гіпотезу про те, яка саме рослина стала прообразом квітки з легенди, адже папоротник (щитник чоловічий) – не цвіте, адже є споровою рослиною.

Хоча, мабуть, день купальських чудес і день розквіту природи у всіх проявах таки не варто пояснювати самим лише розумом.. адже на те воно і є – чудо…

Іванна СТЕФ’ЮК,

письменниця, кандидатка філологічних наук, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина», завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури

Буковинського центру культури і мистецтва