ЕНЕРГІЯ ЛЮБОВІ І ПОВАГИ: ДЕЩО ПРО ТРАДИЦІЮ ЦІЛУВАННЯ

З чим асоціюються поцілунки? Любов, симпатія, правила етикету. А ще традиції, які, як відомо, охоплюють навіть таку делікатну царину, як людські почуття. І саме у традиціях можна відшукати «несподівані контексти».

Ось, наприклад, знайома з дитинства фраза, яку кажуть, коли малюк вдарив коліно чи отримав інші незначні ушкодження: «Болит? Іди дай, най мама поцьомає». Це можна трактувати двояко: поцілунок як спосіб заспокоїти дитину виявом любові і поцілунок як «чарівний жест», який здатен зцілити. Зрештою, навіть слова «цілющий» і «цілунок» суголосні. Згадаймо тут казку про Сплячу Красуню, яку до світу живих повертає поцілунок принца. Як і відома казка «Царівна жаба», де героїню розчакловує і повертає у світ живих також поцілунок. Або закарпатська казка «Про Сейпентел Ілонку», де поцілунок тітки стає магічним порталом, завдяки якому герой повертається у світ живих. Валерій Войтович про семантику поцілунку в народних казках пише так: «У казках поцілунок має подвійне значення: з одного боку, він звільняє від заклинання і перериває чарівний сон, а з іншого – накликає забуття». Тож чи не це відгомоном уявлень про те, що поцілунок наділений надприродною силою?

Також один із видів поцілунку, і він має етикетне значення – цілування рук. Ставляться до нього суперечливо, багато хто вважає його реліктовим і таким, що принижує гідність одного з учасників (особливо якщо йдеться про цілування рук особі високого соціального чину). Проте не можемо сказати, що цей жест невластивий українській традиції (як міській, так і сільській). Так, один із жестів галантності – коли чоловік цілує руку жінці, якщо вона не заперечує. Цей жест може означати як повагу, так і вияв симпатії. Друга (і менше відома традиція) – цілування рук батькам і старшим людям. Так, у новелі «Карби» Марка Черемшини знаходимо такий опис:

- Йди, небоже, поцулуй вуйну в руку.

- Файно, рости великий!

- А цесу вуйну, а цесу? А тепер вуйків! Кажу вам: така дитина, шо аж [6].

Пригадаємо тут і рядки з відомої пісні «Висить ябко, висить»: «Цілуй маму в ручку, Цілуй маму в ручку, А мене в личенько».

Тут поцілунок є виявом поваги. Поширеною була також традиція цілування руки з поваги пану вчителю, а також панотцеві.

Поцілунок між хлопцем та дівчиною вважається важливим кроком до близьких стосунків, тож деякі обряди-залицянки так чи інакше запрошують пару поцілуватися. Сюди можемо віднести пісні-парованки (адресні залицяльні пісні, головна мета виконання яких ближче познайомити між собою адресатів обряду). Після виконаня парованок їхні «винуватці», якщо вони не проти того, щоби розпочати ближче спілкування, підводяться з-за стола і цілуються. Напівжартівливими також є естафетні танці та зразок «Хустинки», правило яких – хлопець чи чоловік запрошує до танцю дівчину чи жінку, а відтак передає хустинку і цілує. Однією з команд у танці-грі «Голубка» є таке жартівливе завдання як «Цьомик у дзьобик», цей танець-гра також передбачає зближення через жартівливі правила. Грою-парованкою також є «Кабак» - гра, зафіксована на Одещині. Вона полягає в тому, що хлопець і дівчина сідають одне до одного спинами, і якщо вони обернуться в один бік – то цілуються, якщо в різні боки – на їхнє місце сідає наступна пара. Більше про це можна прочитати у праці О.Петрової «Ігри та розваги в системі дошлюбного спілкування молоді на Одещині (осінньо-зимовий цикл)».

Добре відомою є традиція кричати молодим на весіллі «Гірко!», і пояснення, чому власне «гірко» - двояке: перше пояснення каже, що гості «шантажують» молодих і кажуть, що страва доти гірка, доки молоді не підсолодять її своїм поцілунком. А друге пояснення каже, що так вигукують, аби не вректи. Щось на зразок, як жартівливо кажуть на дитину «Нефайна, дуже нефайна ваша дитина» і легенько спльовують, аби не зурочити. Поцілунки молодят підчас весільного чину символічно означають єднання душ.

Традицію цілування батькові ніг зафіксували науковиці Ольга Харчишин та Надія Пастух серед українців півночі Молдови. Зокрема, про це йдеться у записі: «Коли я була дівчиною ще, то як йшли вінчатса.. Перед тим вдома тато і мама сидя на столом, а молода з дружками приклякає на коліна, цюлює [руки. – І.С.] татові, обертаються так, потому ноги цюлує» [5, С.707]. Цей етап відбувається перед тим, як молоді йтимуть вінчатися до церкви.

Такий тип цілування є рідкісним, натомість він зберігся у прислів’ї «Та він їй руки-ноги цілував», що означає вкрай глибоку шану і повагу.

Прирівняти до ритуального поцілунку можна традицію передавання калача з вуст в уста від чоловіка жінці, якщо вона тяжко розроджується. Так само як ритуальним є «останній цілунок» - поцілунок лоба або складених рук покійного напередодні похорону в домі покійного та в церкві під час прощання. Одна зі складових частин ритуального чину похорону на Буковині та Прикрапатті називається «послідне цулованє» (останнє цілування): у церкві після поминальної служби ті, хто хоче попрощатися з покійним, обходить труну тричі і тричі цілує покійника в руку або лоба. Припускаємо, що цей вид поцілунку є одним із найдавніших і він перегукується з ведичними уявленнями про те, що при поцілунку вдихається душа іншої людини.

Цікавим і символічним є ритуальний поцілунок маланкарів села Цурень (Буковина): після завершення обряду хлопці-учасники вклякають на одне коліно на березі річки, цілують землю і дякують, що живі.

На особливе значення поцілунку вказує і прислів’я «Поцілований Богом» (дуже талановитий).

Це далеко не всі приклади «обрядового життя» поцілунків. Адже це тема надто всеохопна і разом з тим приватна. А отже – делікатна. 

Іванна СТЕФ’ЮК,

завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філологічних наук, письменниця 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Войтович Валерій. Українська міфологія. – Київ: Либідь, 2005.

2. Ігнатенко Ірина. Етнологія для народу. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, - 319 с.

3. Петрова О. Ігри та розваги в системі дошлюбного спілкування молоді на Одещині.

4. Стеф’юк І. «Нехай поцілує старший дружба дружку»: трохи про народні пароварки.

5. Фольклор українців півночі Молдови: пісні та речитативи. Записали, упорядкували Надія Пастух та Ольга Харчишин. Нотні транскрипції Анни Черноус, Христини Попович. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2020. – 800 с. з іл.

6. Черемшина Марко. Райска птиця. – Брустури, 2023. – 688 с.