Увійшовши до зали театру, ви залишаєте за її порогом всі свої буденні справи і турботи. Розсувається завіса, і глядач потрапляє у чарівний, дивовижний світ, в якому за декілька годин пізнає героїв вистав так, ніби прожив з ними все життя.

Полотняне театральне небо спалахне чудовими барвами ранкових світанків й мерехтливими зірками літніх ночей, бутафорські паперові квіти оживають під променем прожекторів, білі колони з пап’є-маше та кілька розлогих, обтягнутих оксамитом східців створюють враження величного палацу, а крила творчої уяви понесуть на широкі простори життя далеко за межі тісної сценічної площини.

Простору залу театру заповнили радісно збуджені дітлахи, які прийшли на перегляд нової вистави-казки у постановці зразкового аматорського театру юного глядача Хотинського будинку народної творчості та дозвілля.

Село Южинець - благословенний край у райському куточку Буковини. Гарні, дбайливі й талановиті люди живуть тут, серця яких сповнені любов’ю до народних надбань, серед яких чи не найбільшим скарбом вважається пісня народна. Природа обдарувала мешканців села чистими, дзвінкими голосами. Недарма люди жартома кажуть, що діти в Южинці народжуються не плачучи, а співаючи…

Серед талановитих сельчан, які по-особливому закохані у народну пісню - Ганна Зварич. Скільки вона їх переспівала - не злічити! Співала ще зовсім маленькою дівчинкою, співала, коли була школяркою, співала всюди, де їй доводилося жити і працювати. Свій найбільший скарб душі - пісню, вона дарувала та продовжує дарувати людям. Ганна Степанівна – ще й авторка не одного десятка пісень, в яких оспівує рідний край, красу природи, рідних їй людей, неньку Україну.