Загадки придорожніх хрестів: витоки звичаїв

Що ви відчуєте, коли посеред поля побачите хрест? А на роздоріжжі, а… біля криниці? Останнім часом усталився такий певний стереотип, що хрест символізує лише місце поховання, а тому його сприймають винятково як символ скорботи. Але чи так це?

Згадаймо, як змальовує Нестор Літописець заснування Києва – Андрій Первозванний встановив хреста на пагорбах київських, і цим дав знати, що звідси місто має свій початок взяти. Знак скорботи? Очевидно, що ні. Насправді такі хрести, із яких починалися міста, були поширені, назвімо їх умовно хрестами початку. Уже значно пізніші згадки свідчать про те, що коли поміщик чи вельможа хотів заснувати місто, то ставив хреста та тому місці, звідки місто мало би початися, а в основу цього хреста забивав стільки цвяхів, на скільки років місцеві люди звільняються від податків. У такому випадку хрест – це символ початку. Після цього землі могли навіть носити його імʼя, а ціле поселення – зватися в його честь.

Дещо спорідненими за значенням є вʼїзні хрести або придорожні трійці під дашком, які особливо поширені на Буковині (як Північній, так і Південній). Вони не просто виконують топонімічну функцію (вказують на початок населеного пункту), а й мають на меті захист подорожнього. Історик та поет Бартоломей Зіморович (1597-1677) пише, що кургани з хрестом на роздоріжжю при вʼїзді в населений пункт мали захисне значення: «Це тільки урочистий звичай, але навіть полюбляють шанувальники Христа та роздоріжжях насипати кургани, увінчані хрестом, щоб вид цей пробуджував памʼять до свого Спасителя, який є дорогою і брамою для перехожих».

Було і ще одне значення, так би мовити – ритуальний підтекст. В українській традиційній культурі енергетично непростим вважається межовий простір (перехрестя, початок ріки (стік потоків) тощо). Тому аби очистити їх – також встановлювалися хрести.

Дуже поширеними по всій Україні є також придорожні хрести, або як їх ще називають – «фіґури», «крижі». Дослідник Федір Вовк пише про те, що початки традиції встановлення придорожніх «фіґур» виходять ще з часів турецько-татарських набігів. Встановлювалися такі хрести у наступних випадках: аби зупинити воєнне нашестя ворога, аби зупинити епідемію, голод чи інше лихо, а також аби подякувати Богові за щось таке, що змінило життя всієї громади (наприклад, скасування панщини). У цьому випадку значення «фіґури» - також захист, але не загальний (захист подорожнього в дорозі), а від конкретного лиха. На Буковині, уважно роздивившись, ви віднайдете чимало таких хрестів «про памʼять». Один із них, наприклад, знаходиться на виїзді з Чернівців на перехресті вулиці Хотинської та залізничного полотна.

Якщо хрест ставився як прохання до Бога зупинити голод, війну чи епідемію – у його виготовленні та встановленні брала участь уся громада: жінки за ніч мали виткати одноденне ритуальне полотно для рушників, зібравшись усі разом, чоловіки – витесати хреста і встановити до схід сонця, тоді через рушник переступали всі жителі села, а тоді громада давала Богові обітницю (обрік). Етнографиня Анна Ніколаєва на основі фольклорно-етнографічних матеріалів Полісся пише: «Сам процес виготовлення «крижа» має сакральний зміст, адже відбувається вночі і має закінчитися до схід сонця. «Звечора заготовляли кросна, ткали ручника за ніч, нитки, все, основу. Сходилось усе село. І самі майстрині, ніхто не спав тоді. І витикався цей рушник, слався цей рушник […], всі корови переступали, перегонили через його, з усього села до схід сонця мусило ся» [1]. Відтак громада і доглядає за хрестом – кожного року у Чистий четвер замінює рушник на новий, встановлює стрічки, квіткові гірлянди тощо. У такому випадку хрест є офірою Богові за відвернення суспільного лиха.

«У нас у Микулинцях є такий хрест, кажуть Панцкий хрест. І там з року в рік на честь скасування панщини відбувається молебен і навіть у селі раз в рік урочисто громада вела данец на тому місці», - розповідає жителька Снятинського району і знавець місцевих традицій Галина Кейван. «Панські хрести» є також у Горішньому Залуччі, Заваллі та інших селах Снятинського району, поширеними вони є як на Галичині, так і на Буковині.

"Капличка письмом". Фото авторки нарису

На Вижниччині (село Виженка) легендами оповита місцева «капличка з письмом» - можливо, через те, що її стіни розписані маловідомими словами. Навіть зблизька загадкові настінні надписи прочитати доволі важко. Історик та політолог Ігор Буркут пояснює, що на капличці – своєрідний короткий літопис села: мова там і про скасування панщини, і про пережиті голод та епідемію холери. Пам’ятна табличка на споруді може означати, що місцеві жителі описали найважчі лиха краю, аби відмолити їх.

Проте у місцевих жителів «капличка з письмом» асоціювалася ще і з «непростим місцем», про яке ходило багато народних оповідок і бувальщин. Письменник Анатолій Томків розповідає: «Я ці написи читав уночі, коли,будучи студентом, добираючись додому або останнім автобусом до Вижниці, або вижницьким поїздом, ішов далі 16 кілометрів пішки через Німчич в Розтоки. Капличка “із письмом” була острівцем відваги, яку далі треба було мати, щоб подолати в темноті на Німчичі “Припор”, де часто відбувалися з людьми усякі дива з блудом».

"Капличка письмом". Фото авторки нарису

«В нас у Драчинцях, у сусідній Глиниці (Кіцманський район. – Авт.) дуже поширеними є хрести «про памніть», аби людина знала. Ну пішов хтос на войну – і ставили хрест, або за океан виїхав. Людина не вмирає, там собі дужа-здорова жити буде, а цей хрест означає, що вона просить Бога помочі у дуже важливий для неї момент. Або ще дуже поширене – як кирницю викопали, то коло неї хрест. Це подяка Богові за воду. Так що як ідете попри дорогу та й видите коло хати хрест (чи в нас на Мокірци, чи на Лукові, чи на других кутках села) – то не значить, що там хтось вмер і там могила, ні. Той хрест «про памніть», то як молитва до Бога», - пояснює дослідниця і збирачка народних традицій села Драчинці Кіцманського району Марія Крушельницька-Угринчук.

Хрест біля «початку води» має і своє сучасне продовження: згадаймо, як на місці зародження живих джерел встановлюються каплички, аби подякувати Богові за воду.

А щодо «емігрантських» хрестів, то найкраще цей звичай описано, на наш погляд, у оповіданні Василя Стефаника «Камінний хрест».

«Ще один дуже важливий вид хреста, який також громада встановлювала колективно – хрест тверезості. На Снятинщині є кілька таких хрестів – біля Михайлівського собору(в центрі Снятина), в Горішньому Залуччі, а також у Прутівці (колишня назва села – Карлів). Такий хрест є даром Богові й обіцянкою від громади, що вона обирає тверезий спосіб життя і відмовиться від алкоголю. Громада давала обрік (обіцянку), а хрест тверезості був їй нагадуванням, щоби ту обіцянку не порушила», - розповідає голова правління ГО «Платформа покутської культури «Черемшина» Мирослав Онищук. До слова, у 2014 році у Прутівці урочисто відзначили 140-у річницю створення Братства Тверезості під проводом греко-католицького священника Андрея Воєвідки та встановлення хреста тверезості у с.Карлові.

У етнографа Федора Вовка читаємо про те, що дуже часто придорожні хрести «фіґури» навіть «одягали» у сорочки та фартухи важкохворих людей різного віку, у такий спосіб люди просили Бога про зцілення.

Хрест тверезості у селі Прутівка Снятинського району	Хрест серед поля у селі Стецівка Снятинського району

Також поширеною традицією Галичини та Буковини (зараз – менше, але локально вона збережена) є традиція обходити з корогвами та молитвами поля і сади, аби випросити у Бога добрий врожай, молебні у полях від засухи тощо. Такі хрести ще називають зеленосвятськими (якщо процесія до них вирушає на Трійцю), хрестами родючості тощо.

«Споконвіку і до сьогодні у нас на Галичині збережена давня традиція обходити з молитвами поля і сади на 60-тий день після Великодня, у народі це свято називають «Божого тіла». У процесії бере участь священник, я особисто беру участь у цьому звичаї щороку, ми освячуємо снятинські сади в районі Аугусдорфу, а також наші щедрі ниви, поля. Звичайно, кожен город не обійдеш, але що означає ця традиція – «перемога і благословення». На місцях, куди відправляється процесія, часто є такі хрести памʼятні, вони встановлюються на тому місці, де вся громада молиться про урожай і добре поліття», - розповідає митрофорний протоієрей Теодор Оробець, декан Снятинський УГКЦ.

Придорожні та польові хрести Буковини стали також предметом дослідження журналіста і фотохудожника Василя Бабуха, який присвятив цьому питанню окремий нарис.

Хрести могли бути різні – виготовлені громадою власноруч і оздоблені одноденним рушником (якщо хрест встановлювали як прохання про допомогу для цілої громади), а згодом стали виготовляти не тільки хрести з дерева, а також і камʼяні, литі з заліза та різьблені. Іноді це робили місцеві майстри та народні умільці, іноді – професіонали. Зокрема, виготовленням придорожніх хрестів-трійць під дашком займався світлої памʼяті художник та різьбяр, чернівчанин родом з Вашківців Іван Терен. Він розповідав: як тільки приступав до такої особливої роботи –мусів висповідатися і запричаститися, аж тоді братися до виготовлення трійці, це – сакральне.

Окрім розгалуженої семантики (захист, обіцянка, подяка, офіра), придорожні хрести є виявом місцевих мистецьких традицій.

Тільки побіжно розглянувши основні види «памʼятних» хрестів, ми бачимо, наскільки звуженим є стереотип, який каже, що хрест ставлять лише на могилах.

Якщо узагальнити всі значення придорожніх хрестів, які ми описали вище, то вони прямо чи опосередковано ведуть до молитви. Молитва про заступництво (і тоді ставлять хрест, щоби закласти початок міста чи поселення), молитва про захист (звичайний щоденний, або навпаки – у моменти крайньої біди), молитва-подяка, молитва-обітниця.

Один з варіантів придорожніх хрестів на Кіцманщині символічно і містко названий «про памніть» - і про це ми також писали вище. Людині у такому сенсі хрест є обітницею чесності – і перед собою, і перед тими вищими силами, які тримають її на цьому світі. Їй це життєво важливо памʼятати – і про перемогу над бідою, і про благословення, а не тільки про смерть…

Іванна Стефʼюк (Олещук),

завідувачка науково-методичного кабінету
дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ,
наукова співробітниця

Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, членкиня Національної спілки письменників України,
кандидатка філологічних наук,
кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ніколаєва А. Придорожній хрест у традиції українців: функції та семантика / Анна Ніколаєва. // Етнічна історія народів Європи. – №34. – С. 114–121.

2. Сумцов Н.Ф. Культурные переживания [Електронна копія] / Н.Ф.Сумцов // Киевская старина. — 1889. — Т. 25. Апрель. — С. 124–140.