Велика праця народного майстра Івана Гончара

Серед розмаїття народного мистецтва Буковини чільне місце займає гончарство, у якому чи не найкраще органічно поєдналися пластика форм та орнаментальний декор з його утилітарним призначенням. Один із найбільших осередків цього ремесла ХІХ-ХХ ст. – село Коболчин Сокирянського району Чернівецької області. Тут 19 червня 1940 року у багатодітній сім’ї народився нині добре знаний народний майстер Іван Гончар, який зробив великий внесок у культурну скарбницю не лише Буковини, а й усієї України.

Ще з раннього дитинства при пильному наставництві батька Івана Федоровича разом зі старшими братами Федором, Василем та Семеном – визнаними у районі майстрами, опанував технологічні прийоми роботи з глиною на гончарному крузі. Вже тоді, будучи учнем Коболчинської семирічки, брав участь у різних районних виставках образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, де його глиняні вироби привертали увагу багатьох фахівців та шанувальників гончарного ремесла.

Іван Гончар за гончарним кругом

У 1958 році, після закінчення десятирічки у с. Ломачинці, працював завклубом у рідному селі. Захоплення музичною творчістю наштовхнула його на навчання у Чернівецькому педагогічному училищі за спеціальністю «учитель музики та співів» (1960-1963 рр.). Пізніше у 1970 році Іван Гончар закінчив факультет фізичного виховання Кам’янець-Подільського педінституту (нині Камꞌянець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка) за спеціальністю «учитель фізичного виховання».

З 1963 до 1985 року працював у Коболчинській середній школі вчителем музики, фізичного виховання та малювання, а з 1985 – 2008 рік – у Новодністровській середній школі №1 вчителем музики. У педагогічній діяльності Іван Іванович досяг значних успіхів, отримавши звання «старший учитель» та кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії».

Крім активної композиторської діяльності, І.Гончар продовжує і підтримує сімейну традицію гончарства, організувавши при Новодністровському будинку дитячої творчості гурток цього самобутнього ремесла. Тут він створив творчу майстерню для учнів, розмістив муфельну електричну піч для випалювання глиняних виробів. Досвідчений педагог навчав дітей усіх технологічних та технічних тонкощів мистецтва традиційної кераміки, знайомив з історією ремесла, його автентичною семантикою, організовував творчі лабораторії з відомими гончарями краю. За свою невтомну працю та участь у різних всеукраїнських, обласних та районних виставках Іван Гончар з учнями нагороджувався дипломами, грамотами та цінними подарунками.

Майстер з димарем

У лютому 2003 року він став переможцем обласного конкурсу «Керівник гуртка», отримавши персональну річну стипендію.

І. Гончар - один із небагатьох майстрів на Буковині, який унаслідував давнє гончарне ремесло, зберіг його, відродив та ще й досі досліджує.

Майстер з Коболчина - автор багатьох статей про гончарство, надрукованих у Сокирянській районній газеті «Дністрові зорі», «Українському керамологічному журналі», а саме: «З досвіду роботи гуртка «Кераміка» Новодністровського дитячого будинку творчості» (№2, 2001 р.), «Хочу зробити музей гончарства Буковини» (№2-4, 2003 р.), «Музей у Коболчині буде!» (№4, 2004р.) та інші. Сьогодні дослідник працює над книгою «Славетний та гончарний Коболчин», де опише майстрів-гончарів рідного села та їхні творчі доробки.

Майстер створює посуд різних форм: горщики, двійнята, макітри, глечики, гладущі, баньки, миски, полумиски, кухлики, кварти, пасківниці, вазони, гаваноси, баньки, баньочки, друшляки, дзбанки та інший побутовий посуд для домашнього ужитку. Більшість із виробів мають дещо округлий обрис силуету, випуклі боки, найширшу частину вище середини та конічний низ денця, вужчий за горловину. Всі свої витвори виготовляє майстер із охристо-коричневої глини унікальних місцевих покладів, яка після випалу набуває червонуватого відтінку. Головний пристрій у роботі гончаря – ножний гончарний круг, на якому формуються вироби методом витягування – «тічка». Дрібні приставні частини – ручки та носики ліпить окремо вручну, а вже потім прикріплює рідкою глиною – «шлікером». Після виготовлення виробу сушить їх у природніх умовах в затіненій кімнаті. Далі розписує, декорує та випалює у муфельній печі при температурі від 850 до 1000 градусів 10-12 годин. Після випалу твори майстра – теракотові або чорнодимлені.

Підготовка глиняних виробів до випалу

Геометричний орнамент на теракотових виробах м’який, стриманий, монохромний, вдало підкреслює конструктивні частини форм та їхні пропорції. Складається із ритованих мотивів «лінія», «хвиля», виконаних по сирій глині на горизонтальних розписаних смугах (фляндрівка) , білого та чорного кольорів (біла глина та «червінка»).

Іван Іванович ще й талановитий будівельний кераміст – виготовляє димарі («комини»). Вони вогнетривкі, зручні і надійні в користуванні. Мають витягнену прямокутну форму, злегка розширену донизу з півциркульними отворами для диму. Верх увінчаний дахом, часто з пташечкою – чурупітою. Димарі майстер виконує двома методами – у дерев’яних формах відтискуються глиняні пласти, в іншому випадку витягуває на гончарному крузі.

Вражають дрібною пластикою ліплені дитячі іграшки Івана Гончара – півники, коники, козлики, баранці, свищики (по-коболчинськи «чурупіти»).

Зараз майстер ліпить невеликі скульптурки на народну тематику: «Співачка», «Курець», «Дует співаків», «Вершник на коні» та багато інших.

І. Гончар - активний учасник закордонних, всеукраїнських, обласних, районних фестивалів, виставок, конкурсів, симпозіумів, проводить майстер-класи, персональні виставки (у Чернівцях, Самборі Львівської обл., Румунії та Молдові).

Один із головних здобутків гончаря-кераміста – створення музейного комплексу гончарства в рідному селі, який було відкрито у 2008 році. Такому музею аналогів немає не тільки в Україні, а й у Європі. Іван Іванович зібрав для музею унікальні експонати, які демонструють побут та витвори золотих рук коболчинських майстрів: гончарні та керамічні вироби, гасові ліхтарі, годинники, килими, рушники, вишиванки, подушки, давні двері та вікна, віконниці, господарський реманент тощо. У приміщенні музею також зберігається велика гончарна піч. Створив інсталяцію давньої хати, де розмістив точений стіл, скрині, лавки, плетений тин. Всі експонати майстер збирав у давніх хатах, на горищах у старожилів.

Теракотові вироби майстра	Музейний комплекс гончарства в с.Коболчин. Зала з інсталяцією селянської хати з подвір’ям	Гончарні вироби

Твори Івана Гончара зберігаються у чернівецьких обласних музеях - краєзнавчому, художньому та народної архітектури і побуту, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, у історико-краєзнавчому музеї у місті Самбір «Бойківщина» на Львівщині, майстерні-світлиці учбово-методичного центру культури Буковини та у приватних колекціях України і за кордоном.

Музейний комплекс гончарства в с. Коболчин. Зала з гончарними виробами коболчинських майстрів

Праця великого майстра прадавнього гончарного ремесла Івана Гончара гідно оцінена – заслужений працівник культури України (1999 р.), член Всеукраїнської національної музичної спілки (2002 р.), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (2003 р.), лауреат обласної премії імені Олекси Романця за розвиток краєзнавства, збереження культурної спадщини Буковини (2012 р.), обласної літературно-мистецької премії імені Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва (2009 р.), обласної літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича у номінації «література та мистецтво» (2014 р.), почесний громадянин м. Новодністровська (1998 р.), с. Коболчин (2002 р.), Сокирянського району (2015 р.), нагороджений медаллю «10 років Незалежності України», почесними грамотами Міністерства культури і туризму України (1999, 2003 рр.), Міністерства освіти і науки України (1982, 1983 рр.).

Багата витворами майстрів народного мистецтва земля Буковини – генетичний спадок, який зберігає самобутність, майстерність та оригінальність. Так Іван Гончар продовжив спадковість родинної справи, правдивий майстер, який прищепив любов до традицій не лише своїм рідним, а й багатьом буковинцям. Це один із тих мистецьких доробків, який впливає на формування ідентичності нашого народу. 

Альона Беженар, мистецтвознавиця,

методистка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ