Образ Тараса Шевченка у мистецькому житті Буковини 40-80-х років ХХ століття

Серед славних мистецьких імен та їхніх творів, які впродовж півстоліття радянської влади на Буковині присвячувалися постаті Тараса Григоровича Шевченка, знаходимо імена відомих майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, які в своїх роботах використовували послідовно елементи народної орнаментики та техніки традиційних ремесл.

Після встановлення на Буковині радянської влади у 1940 р. спостерігаються певні зміни в мистецькому житті краю. Дехто з митців з академічною європейською освітою, наприклад, Є.Ліпецький, П.Видинівський та ін., емігрували за кордон. Натомість Чернівецький край відкрив свої обійми для багатьох випускників Львівського, Київського, Харківського мистецьких закладів, «які привнесли у багату палітру мистецького життя Чернівців ознаки мистецьких шкіл своїх наставників» [1]. До таких належать: І.Холоменюк, І.Беклемішева, Б.Купневський, П.Борисенко, Г.Васягін, І.Гордіца та ін.

 Дух часу корегував діяльність багатьох митців, які змушені були працювати в певних ідеологічних рамках. Спостерігається відхід від європейських традицій, натомість помітне сповідування соціалістичного реалізму, його ідеологічних й естетичних догм, особливо з 1950-х років. «Сувора ідеологічна регламентація творчості, – зазначає О.Роготченко, – призвела до того, що присутній в будь-якому історичному періоді «офіціоз» став домінуючим не тільки в замовних роботах, а й в експозиціях, перетворившись на обов'язковий елемент доробку практично кожного митця, втілюючись у численних творах ленінської, колгоспної та воєнної тематики. […] Так звана «сучасна тема» проявилася і в пейзажах, що стали своєрідною «індульгенцією» для митців, які не здатні були повністю перейти на засади нового методу. […] Характерним є і те, що людина, незважаючи на розповсюджені гасла, по суті, перестає цікавити художника як особистість, об'єкт психологічного дослідження, що відбилося, зокрема, і в назвах» [2, с.55]. Слушним продовженням про умови тогочасної дійсності є думка сучасного мистецтвознавця Т.Дугаєвої: «Тоталітарний ідеологічний диктат культивував пафосне мистецтво. Центральними в експозиціях були картини на історичну, революційну, ленінську тематику та портрети. Портретні та тематичні твори були позначені героїзацією перемог радянського ладу, передовиків соціалістичної праці, виробничими перемогами тощо» [3, с.8].

Леон Копельман «Гнів Тараса» (1964)

Не оминула радянська ідеологія й особи Шевченка, яка використовувала його у своїх цілях. Витворений «культ Шевченка», за оцінкою мистецтвознавця Г. Скляренко, «ставав поштовхом для широких дискусій про розвиток національного мистецтва та культури, водночас актуалізуючи його в новому художньому просторі» [4, с. 46]. У зв'язку із насаджуванням «новоспеченому» радянському суспільству ідеї перманентної соціальної революції, «культ Шевченка» був вигідним і виступав ефективним засобом щодо обстоюванння основних ідей більшовицької партії. Це мало допомогти збудувати міцне ідеологічне підґрунтя радянській системі. «Комуністична ідеологія післявоєнних років ще з більшим «завзяттям» пробує зміцнити свою парадигму соціального буття, нівелюючи при цьому творчі особистості, примушуючи багатьох діячів культури працювати в межах визначеної тематики» [5], – йдеться у сучасному виданні «Історії світової і вітчизняної культури». Тому апелювання до образу Шевченка у повоєнні роки мало свій підтекст, а, отже, він виступав інструментом ідеологічного впливу на маси. Мистецтво у цьому плані виконувало першорядну роль, бо завдяки творам митців «моделювався» Шевченків образ для тодішнього суспільства, як зразковий і вартий для наслідування. Акцент робився на біографії Шевченка, яка інтерпретувалася в дусі ідеологічного радянського канону, розробленій ним селянській тематиці та на періоді заслання. Крім цього, прослідковувалася ще й інша складова, на якій педалюють автори «Шевченківського словника», зокрема О. Овдієнко, зазначивши, що для українського образотворчого мистецтва повоєнних років було характерне прагнення і до філософського осягнення образу Шевченка [6, с. 361]. Проте ця теза звучить дещо двозначно, взяти хоча б мистецький твір – вітраж, «епічний триптих» – «Шевченко. Мати», виконаний до 150-річчя від дня народження Т.Шевченка А.Горською у співавторстві з художниками, зосібна Л.Семикіною, П.Заливахою, Г. Севрук у вестибюлі Червоного корпусу Київського університету, який «ніс у собі ідею “громадянського та філософського маніфесту”» [7, с.681]. Твір був знищений тодішнім ректором, а їхні автори звинувачені в створенні образу глибоковорожому принципам соціалістичного реалізму, а кожен із них був репресований системою.

З 1944 року офіційно розпочинає свою діяльність Чернівецька організація Спілки художників. Приміром, вже в 1945 р., після року роботи Спілки, було відкрито першу звітну виставку художників Буковини. І цього ж року відновило свою діяльність Вижницьке художньо-промислове училище. Вже з 50-х рр. ХХ ст. спостерігається особливе пожвавлення в розвитку мистецького життя Буковини. Показовим є і те, що у 1950 р. в Державному музейному заповіднику (колишній резиденції буковинських митрополитів), було відкрито ІІІ обласну художню виставку, на якій презентувалося 400 художніх творів митців краю. А в 1955 р. до століття з дня народження Івана Франка відкрито обласну виставку графіки. Завдяки роботі Спілки організовуються персональні та групові виставки, багато з них приурочувалося до ювілейних дат, державних свят тощо.

Григорій Васягін «Думи мої, думи» (1964)	Володимир Симоненко «Рідна мова»

Від 1944 року, коли край звільнили від румунсько-німецьких окупантів, зі встановленням радянської влади, влаштовувати шевченківські заходи стало невід’ємною складовою суспільно-культурного життя Буковини. З великим розмахом вшановували 100-річчя з дня смерті Т. Шевченка 1961 року та 150-річчя з дня народження поета року в 1964-му.

Володимир Санжаров «Шевченко офортист» (1964)

З посиленням розвитку образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва у радянський час, шевченківська тематика стає однією з провідних та визначальних ліній у творчості й буковинських митців. Якщо означити кількісно, то список тих, хто хоча б раз у житті у своїй творчості звертався до образу та спадщини Т. Шевченка, налічуватиме більше сотні імен. Лише з нагоди 150-річчя художники Буковини написали понад сто полотен, присвячених Шевченкові. Кращі були відібрані на республіканську виставку, решта експонувалася в Чернівцях. Серед експонованих робіт у Чернівцях вирізняється картина заслуженого художника України Володимира Санжарова (1927) під назвою «Шевченко офортист» (1964), репродукція з картини «Думи мої, думи» (1964) Григорія Васягіна (1928 – 2005), який працював у галузі станкового малярства, в жанрах портрета та пейзажу. Відомі також роботи художника Миколи Бондаренка (1924 – 1983), який побував у Казахстані і зробив серію малюнків про цей край, крім того, розробляв шевченківську тематику, створивши картини «Тарас Шевченко на засланні» (1960) та «Порт Новий Мангишлак» (1964), написані до ювілейних дат поета.

Сергій Хохалєв

З ювілейних робіт привертає увагу картина видатного художника Сергія Хохалєва (1916 – 1998) – «Ю. Федькович читає твори Т. Шевченка. Чернівці 1860», створена до сотої річниці від дня смерті поета, яка нині представлена в експозиції Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича. Фотокопію цієї картини можна нині побачити і в Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї. Дотична до шевченківської тематики ще одна з найвідоміших робіт С.Хохалєва – «Ольга Кобилянська на могилі Кобзаря». С.Хохалєв, уродженець Алушти, з 1945 року, за направленням Комітету в справах мистецтв, жив і працював у Чернівцях. Художник щиро полюбив буковинський край, бо уникаючи програмних соцреалістичних сюжетів, залишав частину своєї душі у полотнах з пейзажами Карпатських гір. Як бачимо, буковинські мотиви представлені не тільки в пейзажах художника, але й звертався митець до образів письменників.

Надихав образ Т.Шевченка відомого буковинського графіка і живописця Леона Копельмана (1904 – 1982), випускника Академії мистецтв у Флоренції та учня Бухарестської школи красних мистецтв. Майже все життя художника було пов'язано з Буковиною. На його творчості позначився вплив імпресіонізму, реалізму, у повоєнні роки – соцреалізму. У Чернівецькому художньому музеї зберігається понад 400 художніх творів митця, серед них картина «Гнів Тараса», датована 1964 роком, яка була виготовлена, очевидно, до шевченківських роковин.

Леон Копельман

До 150-річччя від дня народження Т.Шевченка створювалися не тільки портрети Кобзаря, картини на сюжети з його художніх творів, але й виготовлялися скульптури, медальйони, тарелі, плакати, гобелени, альбоми про життя і діяльність Т. Шевченка. Наприклад, увагу привертають роботи заслуженого майстра народної творчості України Тараса Герцюка (1919 – 1989), який до ювілею Т. Шевченка виготовив у техніці рельєфного різьблення два декоративні тарелі із портретом поета, поєднавши у них різьблення з інкрустацією, прикрасивши їх бісером та перламутром (див. перше фото цього матеріалу). 

Попри те, що радянська шевченкіана була обмежена стильовими рамками, оскільки перебувала в лещатах тоталітарної ідеології, все ж збагатилася новими цікавими і якісними творами. До образу Шевченка зверталися не тільки у живописі, графіці, скульптурі, але й у декоративно-прикладному мистецтві, зокрема у вишивці, ткацтві та різьбі. Окреме місце займає буковинська шевченкіана в екслібрисах, яскраво представляють цей напрям – роботи Івана Балана та Ореста Криворучка.

Продовжуючи тему живопису, публікація А.Яківчука в «Радянській Буковині» від 20 січня 1989 року знайомить з роботами митців, які вшанували пам’ять Т.Шевченка з нагоди 175-річчя від дня народження. А із замітки «У вінок Кобзареві» від 11 березня цього року стає відомо, що на обласній виставці до ювілею Т. Шевченка було представлено 46 робіт тридцять одного автора не тільки з Буковини, але й до цієї події долучилися художники з інших міст України [8, с.1].

Серед мистецьких полотен вирізняється картина Володимира Симоненка (1921 – 1985), українського художника, члена Національної спілки художників України (1967), який працював у галузі станкового малярства і графіки у жанрах портрета й тематичної композиції. У живописному творі «Рідна мова», присвяченому Т. Шевченкові, митець, захоплений «освітньою діяльністю Кобзаря, автора «Букваря южнорусского» [9, с.3], зобразив поета, який навчає хлопчика писати.

Приваблюють роботи іншого художника – Павла Борисенка (1905 – 1993), народженого на Сумщині, закінчив Харківський художній інститут, згодом у післявоєнний час свою долю пов’язав з Буковиною, зокрема жив і працював у Чернівцях. З 1939 року був постійним учасником всеукраїнських та республіканських виставок, зокрема у Чернівцях мав дві персональні – у 1965 та 1984 роках. Сфера захоплень митця – станкове малярство та графіка, вдавався до жанру натюрморту, створював тематичні композиції. До ювілею Т.Шевченка 1989 року на обласну виставку запропонував картину, в якій відтворив епізод візиту селян у майстерню до відомого вижницького майстра Василя Девдюка, який саме працював над погруддям Т.Шевченка. Із шевченкіани П.Борисенка помітна ще одна його робота – «Зустріч Т.Шевченка з художником І.Сошенком у Літньому саду в Петербурзі», написана 1939 року й зберігається в київському музеї Т.Шевченка.

Ірина Беклемішева

У публікації А.Яківчука повідомляється, що на чернівецькій обласній ювілейній виставці 1989 року серед багатьох робіт митців була представлена картина відомої української художниці – Ірини Беклемішевої (1908 – 1988) під назвою «Чернеча гора».

Ірина Беклемішева походила із давнього дворянського роду Беклемішевих, знаного у Росії з ХVІ століття. Походження визначило й подальшу долю талановитої дівчини. Матір Ірини Беклемішевої, Олександра Леонідівна, навчалася у Петербурзькій Академії мистецтв, батько – Михайло Олександрович, був архітектором, а дядько – рідний брат її батька – Володимир Олександрович Беклемішев був ректором Петербурзької Академії мистецтв і Вищого художнього училища при Академії, а також з 1894 до 1918 р. – обіймав посаду професора-керівника скульптурної майстерні. Перед українською культурою у В. Беклемішева чималі заслуги. Окрім педагогічної, керівної та громадської діяльності, В. Беклемішев плідно займався творчою працею, був одним із ініціаторів проведення конкурсів на проект пам’ятника Т. Шевченкові в Києві у 1909 – 1913 рр. У родині Беклемішевих свято шанували Шевченкове слово й всіляко долучалися до вшанування пам’яті поета. Особливо слід відзначити В.Беклемішева як великого популяризатора Т. Шевченка. Українське мистецтво завдячує В.Беклемішеву як автору перших професійних скульптурних портретів Т.Шевченка. Відомі його три скульптурні погруддя, два з яких нині зберігаються в Національному музеї Т. Г. Шевченка в Києві та один у музеї Національного заповідника Т.Шевченка у м. Каневі. До речі, мармуровий бюст поета, виконаний В.Беклемішевим 1899 року, через заборону влади встановлювати його на одній із вулиць Харкова, прикрашав свого часу родинне обійстя Алчевських у місті, зокрема знаходився в так званому Шевченківському садку. З нагоди 50-річчя від дня смерті Т.Шевченка 1911 року В.Беклемішев виступив організатором ювілейної виставки художніх творів Тараса Шевченка в Петербурзькій Академії мистецтв, опікувався виданням першого випуску альбому «Малюнки Т. Шевченка», а до 100-річчя від дня народження Кобзаря 1914 року підготував другий випуск цього альбому. Вважається, що В.Беклемішев має ще одну неоціненну заслугу перед українською культурою, любов до Т. Шевченка він зумів передати своїм учням – послідовникам скульптурної шевченкіани – Федору Балавенському та Матвію Манізеру. За проектами М. Манізера були встановлені пам’ятники Т.Шевченкові у Києві, Харкові та Каневі.

Славні традиції родини Беклемішевих успадковувалися молодшими представниками, зосібна Ірина Беклемішева закінчила Київський художній інститут, в якому згодом у 1936 – 1941 роках працювала викладачем. Її становлення як художниці відбулося під впливом відомих митців – Ф.Кричевського, М.Бойчука, М.Бурачека. Успадкувавши кращі традиції українського живопису, І. Беклемішева у творчості дотримується канонів реалізму, пізніше в її картинах прослідковуються імпресіоністичні мотиви. Від 1946 року І.Беклемішева жила й працювала у Чернівцях. Тут вона утверджувалася як митець, у творчості віддавала перевагу пейзажам. Була постійним учасником пленерів, наслідком яких – змальовані карпатські краєвиди – основа творчого доробку художниці. Не викликає подиву захоплення І. Беклемішевою творчістю Т. Шевченка та хоч її не значний, проте цінний внесок у скарбницю мистецької шевченкіани. На шевченківську тематику художниця написала картини «З Канівських круч» (1964) та «Чернеча гора» (1989).

Михайло Вілков

На ювілейній виставці з нагоди 175-річчя з дня народження Т.Шевченка експонувалася робота чернівецького художника Михайла Вілкова (1924 – 1992), який походив з Мордовії. З 1946 р. проживав у Чернівцях, закінчив Одеське художнє училище (1955). Працював у галузі станкового малярства, жанрі портрета й тематичної композиції. За мотивами творів Т.Шевченка створив картину «У рекрути» (1989), яка вражає своїм сюжетним драматизмом.

Непізнаний світ Шевченка захоплював відомого буковинського живописця, заслуженого діяча мистецтв України, народного художника України Івана Холоменюка (1926 – 2008), за оцінкою Т. Дугаєвої, митця «невтомної енергії, темпераментної бурхливої вдачі» [10], якого визнано було найкращим портретистом Буковини другої половини ХХ століття. Ім'я художника відоме не тільки в Україні, а й в багатьох країнах світу. Митець був постійним учасником обласних, всеукраїнських, республіканських та міжнародних виставок. Нині роботи І.Холоменюка зберігаються у музеях України, Росії, Канади, США, Німеччини, Австрії.

Народився митець у Шевченківському краї на Черкащині у с.Мизинівка Звенигородського району. Тут минало його дитинство, тут він, як і Т.Шевченко, пізнавав красу й таємний світ природи, проймався історією та культурою рідного народу, захоплювався розповідями земляків про минуле – усе це заклало основу його художнього таланту. Після навчання у 1948 – 1950 рр. в Київському художньому інституті, а з 1950 – 1954 рр. у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, шлях митця проліг на мальовничу Буковину, оскільки був направлений на роботу в Чернівці. Край букових лісів, карпатські краєвиди заполонили мистецьку душу І.Холоменюка, став йому рідним та назавжди пов'язав з ним свою творчу долю.

У своїй творчості художник більшу перевагу надавав портретам, їх у доробку І.Холоменюка чимало. Приміром, з нагоди 150-річчя побудови чернівецької ратуші разом із сином Андрієм Холоменюком створили портретну галерею очільників міста Чернівці, намалювавши більше тридцяти полотен.

Іван Холоменюк

Особливе місце у житті І.Холоменюка займали шевченківські мотиви. Творчість Т. Шевченка та його образ завжди надихали художника на створення неповторних полотен, які відзначалися змістовністю та композиційною виразністю. Ще на світанку творчої діяльності, І.Холоменюк був активним учасником мистецьких заходів з нагоди відзначення шевченківських роковин. Одні з перших його робіт були створені до 100-річчя з дня смерті поета – картини, ілюстрації до вистави «Титарівна» 1961 р. за мотивами однойменної поеми Т.Шевченка, яка ставилась на сцені Чернівецького музично-драматичного театру ім.О.Кобилянської. Зокрема картина «А.Пономаренко у ролі Худолія» у виставі «Титарівна», інша – «Артистка Безпольотова у ролі “Титарівна”» цієї ж вистави. Згодом до ювілею Т.Шевченка у 1964 році І.Холоменюк створив картину «Т.Г.Шевченко на етапі», присвячену темі заслання поета. Нині у фондах Чернівецького обласного краєзнавчого музею зберігається великих розмірів картина під назвою «Кобзар» І.Холоменюка, датована 1989 роком. Очевидно створив її митець до 175-річчя з дня народження Т.Шевченка. Щоправда, у літературних джерелах картина «Кобзар» І.Холоменюка датується 1993 роком.

Іван Холоменюк «Кобазр», 1989. Полотно, олія

Мистецька шевченкіана Буковини радянського періоду, яка розвивалася упродовж 1940 – 1980-х років - це окреме явище, яке є невід'ємною складовою загальноукраїнського мистецького процесу. Образи Т. Шевченка та його літературних героїв знайшли втілення в живописі, графіці, скульптурі, декоративно-прикладних творах. Причому до шевченківської тематики апелювали не тільки професійні майстри, але й аматори. Кожен прагнув показати власне бачення образу Т.Шевченка та розуміння його творів. Відтак активна популяризація постаті Т.Шевченка на Буковині в радянську епоху вказувала на своєрідний об’єднавчий чинник, що буковинський край є частиною великої України. Після тривалого перебування земель Північної Буковини під румунською владою, це було необхідним та надто важливим для суспільства, пробудження його самосвідомості, навіть незважаючи на ідеологічний контекст, в якому поставав Шевченко. Відомий український скульптор та живописець О.Архипенко, який присвятив Т. Шевченкові три скульптурні портрети, міркував з цього приводу так: «Говорячи про культуру як національну силу, нам необхідно признати, що наші національні генії – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Микола Лисенко та інші – консолідували нашу українську культуру при допомозі своїх творів, які віддають справжній дух і душу українського народу. Своїми творчими умами та своїм ділом вони увіковічнили все те, чим є Україна і що кожний українець повинен носити у своїй душі і своїм серці. Ми знаємо, що українські генії створили. Але ми також повинні «бачити» їхні творчі думки та їхній дух. Це заохотить нас шанувати їх, ми самі відчуватимемо зріст нашого національного сумління та нашої національної свідомості. Обов'язком кожного українця мусить бути підтримування того сумління…» [11, с.4].

Отже, незважаючи на політичні й економічні перипетії радянського часу, мистецтво цієї доби витримало різні випробування й усе-таки зберегло свій самобутній характер та національну унікальність, прийнявши виклик на вдосконалення у новому часі.

Ольга МЕЛЕНЧУК, кандидатка філологічних наук,

методистка науково-методичного кабінету

дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ

 ЛІТЕРАТУРА:

1. Матвіїшин Г. Художнє життя Чернівців / Галина Матвіїшин // Чернівці: Історія і сучасність (ювілейне видання до 600-річчя першої писемної згадки про місто) : Кол. монографія / [В.М.Ботушанський, С.В.Біленкова, О.В.Добржанський та ін.; за ред. В.М.Ботушанського]. – Чернівці : Зелена Буковина, 2009. – С.465 – 494.

2. Роготченко О. Графіка Буковинської України як модель нищення образотворчого мистецтва в умовах тоталітарної сваволі (1930 – 1950 рр.) / Олексій Роготченко // Художня культура. Актуальні проблеми : наук. вісн. / Акад. мистецтв України, Ін-т пробл. сучас. мистец. – К. : Музична Україна, 2004. – Вип. 2. – С. 55.

3. Художники Буковини: До 70-річчя Чернівецької обласної організації Національної Спілки художників України. 1944 – 2014 : каталог. – Чернівці : Друк Арт, 2014. – С. 8.

4. Скляренко Г. Інтерпретація творчості Т. Шевченка в українському мистецтві ХХ століття /Галина Скляренко// Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. Зб. наук. праць. Вип. 13 / [голов. ред. Г.Скрипник ]; НАНУ, ІМФЕ ім.М.Т.Рильського. К., 2013. – С. 44 – 53.

5. Історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. – Тернопіль, 2005. – 164 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-2571.html

6. Овдієнко О. Шевченко Т.Г. в образотворчому мистецтві / О.Овдієнко // Шевченківський словник : У 2-х т. / [Відп. ред. Є.Кирилюк]. – К., 1977. – Т.2. – С. 361.

7. Горинь Б. Заливаха Опанас Іванович / Богдан Горинь // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. – Т.2: Г – З / [НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол.: М.Г.Жулинський (гол.) [та ін.]]. – К., 2012. – С.681.

8. [Ред.] У вінок Кобзареві // Радянська Буковина. – 1989. – № 50 (11771). – 11 березня.

9. Яківчук А. У вінок великому Кобзареві (Буковинська художня шевченкіана) / А.Яківчук // Радянська Буковина. – 1989. – № 14. – 20 січня.

10. Дугаєва Т. Образи Івана Холоменюка/Тетяна Дугаєва // Чернівці. – 1996. – 11 жовтня.

11. Архипенко О. Чому я виготовив погруддя Тараса Шевченка / Олександр Архипенко // Образотворче мистецтво. – 2012. – № 1 – 2 (80). – С. 4.