Двері у світ колисанок, або де живе Бабай

Дитячий сон незмінно супроводжує з перших днів життя така обрядова пісня, як колисанка. Крім заспокійливо-забавляльної дії, колискові виконували роль оберегу та своєрідного кодування долі. А співали їх не тільки для того, щоби заспокоїти чи приспати немовля, але і аби привернути до дитини добру долю, попросити заступництва вищих сил чи вберегти дитину від лиха на словесному рівні.

Як правило, найпоширенішим мотивом є закликання сну до дитини, причому стани сонливості – сон, дрімота тощо є персоніфікованими, практично зримими істотами у таких текстах.

Крім світлих словесних формул, у колисанках широко застосовуються «лякливі» звороти, які також дублюються у виховних бесідах з дитиною. На противагу побажанням, виокремимо «лякливі» словесні формули, які використовують з виховною метою. У них фігурують два персонажі, котрих можна розглядати як негативних, оскільки ними лякають дітей: Бабай та Чужя (Чюжя). Погрозу «Тебе озме Чюжя» можна часто почути на Гуцульщині та Покутті, Поділлі та ін., тобто дитину лякають тим, що її забере (викраде) чужа людина. Не менш поширеною була і ситуація, коли стороння людина, спостерігаючи за тим, як розкапризувалася дитина, звертається до неї (при батьках): «Раз ти такий пустий і не слухаєш – я тебе забираю. Пішли». Зараз же такий вчинок розглядається двояко, хоча колись між дорослими це був жарт, а для дитини – спонукання її слухатися.

Що цікаво, Бабай як істота для лякання «живе» не тільки в коротких словесних формулах, а і самих колисанках. Його, згідно з текстом, намагаються прогнати:

«Баю-баю, баю-бай,

Не іди сюди, бабай,

Нам Христинку не лякай,

Баю-бай».

У колисанках дуже часто повторюються певні слова чи словосполучення, з чого випливає, що головна функція такого тексту – не образно-сюжетна, її завдання – не зацікавити, а послабити увагу, приспати. Деякі зі слів вживаються зараз переважно в колисанках, хоча колись мали самостійне значення. Зокрема, добре відоме «баю-бай» походить ще від давньоруського «баяти», тобто говорити (згадаймо гуц. «баїльниця» (та, що вміє примовляти), «баюн», «боян» тощо).

Поширеним у різних частинах Буковини був звичай класти в колиску кота як символічний «громовівдвід» (щоби кіт забрав на себе все незриме лихо, яке крутиться біля колиски. Це відображено і в текстах самих колискових:

«Коте, котику, муркото,

На Анничку – сон, дрімоту,

На котика – усе лихо,

Ти, маленька, лиш спи тихо». 

Окремо від колисанок виокремлюються потішки – невеличкі віршики жартівливого змісту, які мають на меті зупинити дитячий плач і зацікавити маля:

«Не плач, Івасю, не плач,

Принесе тобі котик калач,

Недалеко, на мостику,

Несе котик калачик на фостику».

Іноді в потішках «помічником» також є кіт:

«Ой ти коте-рябку,

Та вимітай хатку,

А ти, котку сірий,

Та й вимітай сіни,

А ти, котку-котарю,

Та й вимітай кошару,

Виженемо овечки,

Щоб по гірці не ходили,

Діток малих не будили,

Щоб вовниці не губили.

В нас вовниця дорога є,

В нас Анничка маленька є».

З виховною метою (розвинути дитячу моторику та уважність) використовуються батьками також пестушки (короткі віршики, що обов`язково супроводжуються жестами, «рухлива казочка»):

«Сорока-ворона

Кашку варила,

На порозі студила,

Полонником мішала,

Діточок скликала.

Ідіть, діти, по трісочки,

Дам я вам каші потрошечки:

Тому дала,

Тому дала,

А тому не дала.

Бо він ледар, дров не рубав,

Печі не палив, каші не варив,

Діток не бавив –

Іди собі геть.

Фурррр-полетіли!

Деякі з колисанкових образів живуть у нашій свідомості задовго після того, коли ми у статусі немовляти. Деякі з дитячих страхів з віком здаються смішними або ж навпаки – впливають на дорослу поведінку. Все насправді дуже індивідуально і неоднозначно, а отже – це хороший привід для роздумів. 

Іванна СТЕФʼЮК,

письменниця, кандидатка філологічних наук, завідувачка науково-методичного відділу збереження та популяризації традиційної культури

Буковинського центру культури і мистецтва,

куратора етнографічного проекту «Спадщина»