Секрети краси сторічної витримки

«Колис так не було», - цією фразою бабусі та прабабусі коментують практично все, а надто – як виглядає теперішня молодь. Скільки існуватиме світ, стільки, мабуть, існуватиме колізія «батьки-діти». І коли старше покоління повчає молодь, що раніше так не фарбувалися, і брови не домальовували, і ніяких «уколів краси» навіть близько не було, напрошується логічне запитання: а як було?

Ну ось, до прикладу: як жінки сто років тому укладали волосся? Адже на деяких світлинах бачимо, що чимось таки підкручували… Тож що використовували жінки століття тому, щоби накрутити пасма волосся? Адже електричних щипців не купиш у магазині так просто...

Гуцулки початку ХХ століття і аж до 50-х років вдавалися до такого доволі вибагливого методу, як "кондуляції" - для цього нагрівали коцюбу чи подібний за формою металевий предмет так, аби на ньому можна втримати палець (тобто не надто сильно, за температурою - як сучасні термобігуді). Відтак накручували ледь вологі пасма, кінчики уже накручених локонів могли закріпити до ранку ниткою, аби забезпечити пружність, і легенько змастити медом (для фіксації). Як правило, кондуляції робили на крайні бокові пасма біля обличчя, не на всю голову.

З 50-х років і практично дотепер у народному перукарстві використовуються папільотки - шматки тканини чи паперу, на які накручується вологе волосся (як на бігуді) і залишається наніч.

Що стосується панянок, то вони стежили, щоби приміщення, в якому вони лягають спати, було досить прохолодне і добре провітрене. Велику увагу приділяли гімнастичним вправам. Особливо на наших теренах «автентичний фітнес» поширився з популярністю спортово-руханкових товариств, як-ось «Сокіл». Саме вони розвіювали стереотип, що еталон краси – то аристократична блідість і здатність від найменшого хвилювання знепритомніти. Свіже обличчя, здоровий рум’янець, очитаність і широкий світогляд – ось нові орієнтири модної панянки початку ХХ століття.

Якщо «соколині гнізда», тобто осередки, були поширені більше в містах і містечках, то по селах на молодь мали вплив українські січові товариства. Здавалося би, до чого тут секрети краси? Адже січовики – то вишкіл, просвіта і поступ. Все так і є, але одна з найцікавіших форм роботи – представлення, нашою мовою – аматорські вистави. І ось для того, аби вжитися в роль Циганки Ази чи Одарки з «Запорожця за Дунаєм», чи Причинної, наші бабусі (а тоді вони були юними красунями) опановували абсолютно інтуїтивно основи гриму, а не тільки сценічного макіяжу. Дозволю собі поділитися спогадами своєї бабусі, Марії Стеф’юк (1925 р.н.), котра всі молоді роки провела на сільській сцені: «Єк треба очі зробити май виразні, аби в залю видко, то малюєси чорним затесаним вуглєм нижче від нижної вії десь міліметр ци два. І в боки як малюєш чорним – то тоже май далі, єк на танці. А губи малювали так: брали патичок, а на него в’єзали вимочений у бураковому сокови рубок (ганчірку – Авт.), і отим таким патичком малювали губи. А вже після війни дівки єк хотіли довго кучері мати файні (ци на сцену, ци на данці) – то мочили чупер (волосся) у пиві, і так крутили на папір».

Слухаючи різні давні способи прикрасити себе, думаємо про таке: наші жінки та дівчата – фантастично винахідливі. Про вроджене відчуття краси найкраще свідчать наші складні орнаменти, але мова зараз не про це. Ось дивіться: з фактично підручних предметів (нитки, пір’я, гиблівка, папір) наша жінка робить справжні арт-витвори – весільні і урочисті вінки. Багатоповерхові. Ошатні і виразні. А вуглину, буряковий сік і розжарену коцюбу перетворює на косметичні знаряддя. Як нам виглядає, бажання бути красивими – це далеко не поверхове відчуття, це спосіб діалогу зі світом…

Одна з наших респонденток, якій сього року мало би виповнитися 85, пані Євдокія, на запитання як вона дивиться за собою і зовнішнім виглядом, відповідала дуже просто: «Жінка мусит си зчісати, завитиси файно і усміхнутиси файно. І є такі, кому після того не треба ніякого більше мальовидла…».

Зрештою, у кожного свої секрети краси і своє розуміння краси.

Іванна СТЕФ’ЮК,

кураторка етнографічного проекту «Спадщина» БЦКМ,

письменниця, кандидатка філології

Світлини українського фотографа міжвоєнного періоду

Миколи Сєньковського.

Колекція його світлин сьогодні знаходиться в збірці

Національної бібліотеки Польщі