Солодке дерево, останнє дерево: Буковина зберегла унікальну традицію хлібної офіри

«Коли відлітає душка з цего світа, то споряджають їй в дар все, з чим вона попрощатися має перед тим, як до Бога на отвіт стати»…Хлібне деревце розміром або як дитина, або як доросла людина. Солодке дерево, яке «проводжає» людину в останню дорогу, а потім його ділять – розбирають по гілочці як їстівну поману усі, хто прийшли прощатися з людиною. Десь деревце роздають спеціально дітям – аби не плакали. Аби збереглася та ще прадавня сила нашого предка: дивитися у вічі смерті з усмішкою… Деревце, пом, садочок, парастас…

 Сумно-щемка, але символічна буковинська традиція випікання поминального деревця з дарами збереглася у кількох районах Чернівецької області – Глибоцькому, Кіцманському та Вижницькому. Ще 40 років тому такий звичай знав і Заставнівський район.

Олександра-Леся Ватрущак, уродженка села Васловівці Заставнівського району, згадує, що майже сорок років тому деревця випікала її бабуся. «Коли бабка їх пекла, ми не могли малими дочекатися кінця служби, так вони нам пахли.. Спогад з дитинства».

село Берегомет Кіцманського району, 1969 р. фото надала Наталія Боднар

Дерево з дарами – це обрядова хлібна конструкція з перепічок та калачиків, яка за допомогою деревʼяних прутів (бичиків, павсиків) закріплюється на основі - двох калачах. На вигляд цей обрядовий виріб справді нагадує філігранне хлібне деревце. Назви самого деревця різняться залежно від місцевості побутування: деревце, парастас, садочок, золоті ворота (Кіцманський район), деревце, пом (Глибоцький район), садочок (Вижницький район). Щодо того, скільки повинно бути деревець на поминальній процесії, кому їх роздають – також існують місцеві відмінності, кожен традиційний припис має свої особливості. Наприклад, у Кіцманському районі «деревце» ставлять у лозяний кошик, який зовні оббивають чорною хусткою-павункою. У Глибоцькому районі для «пома» (деревця») у церкві є спеціальний каркас (ноші), родина покійного перед похороном бере ноші з церкви, а коли роздасть калачики з деревця дітям за поману або офірує священникові – ноші повертають на місце. 

на фото – пом на ношах із Села Сучевени Глибоцького району, робота Флоарі Лупаштян

У Вижницькому районі «садочок» найменший за розмірами і не має ніякого сторонньго каркасу, окрім самого хліба та прутиків. Але якщо у Глибоцькому та Кіцманському районі випікають одне велике деревце і його несуть на процесії кілька людей, то в Вижницькому районі випікають кілька «садочків» (5, 7, 9) і роздають тим, хто був найближчим для покійного, вручають такий дар на поминальному обіді. Що спільного – то це символічне значення:

«Це така офіра хлібом, щоби душа мала з чим прийти на той світ. Ну ніби душа вже в такому стані, що вона їсти не просить, але каже традиція, що як долетить душа до раю – то має мати з собою дар. Оце деревце – то і є дар. І разом з тим це прощання громади з людиною, бо на деревці є все, що мала людина в житті – яблучка, які вона ростила, пташки, яких вона слухала, люди, яких вона любила – все це символічно зображено. Але душка має лишити то все і стати перед Богом», - каже Марія Крушельницька-Угринчук, жителька села Драчинці Кіцманського району. 

Марія Крушельницька-Угринчук, село Драчинці Кіцманського району

Зазначимо, що цей обрядовий хліб унікальний в межах України, хоча традиція дарування хліба «за поману» в різному вигляді відома для всієї України («подаванники», «жевна», «горєчі мисочки» тощо). А ось хлібна офіра у формі дерева – лише на Буковині. Спорідненими з нею є традиції випікання поминальних деревець у Трансильванії, Сучавському повіті та ін., там деревце називають «помєльнік», «pom», «pomulmortului». У Сучавському повіті споряджають передпасхальне поминальне дерево предка, яке складається з основи-коша, а також справжнього деревця, прикрашеного солодощами та писанками, а до деревця ведуть символічні хлібні «драбинки». 

Дерево предка, Сучавський повіт

Одного разу ми мали унікальну нагоду – потрапити на кухню до перепікарки із села Сучевени Глибоцького району Флоарі Лупаштян, яка нам розповіла про технологію виготовлення «пома» і його обрядову роль.

Жінка займається випіканням деревець уже понад сорок років. Цей процес - нелегка колективна робота: її жінки роблять гуртом, і головне – злагодженість та порядок. Флоаря – старша майстриня, головна, і вона вибирає собі помічниць (родичі, сусідки). «Ми місимо тісто таке, як на калачі. Спочатку треба вимісити тісто і дати викиснути, згодом – виліпити 56 хлібних фігурок (з яких складеться деревце), а далі ми будемо складати деревце. Фігурки мають свою назву «голубочок», «рибка», «ружа», «йорданчанка» («купчанка»), «драбинка» і так далі. Ми нанизуємо ці фігурки на такі шпажки, і так складемо деревце. Саме складання займає щонайменше 2-2,5 години. Ця випічка – дуже делікатна, з нею уважно треба працювати. Якщо ви проколете шпажкою не там перепічку – вона трісне і ви маєте випекти нову, аж тоді продовжити складати деревце далі. Коли склали – прикрашаємо: ідуть солодощі (зефірки, цукерки, яблучка, сливи. Потім – квіти. Деколи барвінком прикрашаємо ще зверху (такі букетики робимо і кріпимо до фігурок), деколи – квітковими гірляндами, а деколи букет зверху. Якогось такого строгого правила немає. А на самому верху або два сердечка випечені, або два хрестики, це означає світ Бога. То головне призначення душі», - пояснює Флоаря Петрівна.

Флоаря Лупаштян за роботою

Випікають у Глибоцькому районі таке деревце не лиш на похорон, але і на поминальні обіди (9 днів, 7 тижнів, рік від смерті). Щоправда, воно дороговартісне (через складність виконання), тому не кожна родина може собі дозволити на всі дні помани давати деревце, дехто і справді лише на похорон.

Щодо розмірів деревця давня традиція каже, що має бути як дитина або доросла людина, оскільки цей садочок – символ самої людини, її земного життя.

У Кіцманському районі географія поширення цього унікального обрядового хліба, на жаль, суттєво звузилася. Майстри-перепікарі, які побажали залишитися анонімними, розповіли нам, що 40 років тому деревця замовляли з Брусниці, Лужан, Мамаївців, Стрілецького кута та багатьох інших сіл, зараз традицію ще підтримує Глиниця та Драчинці, інші села – менше.

До речі, у селі Реваківці Кіцманського району у 2018 році відкрито Музей трипільської культури на громадських засадах. І там діє спеціальна експозиція – «Буковинський обрядовий хліб», експонується там і деревце («пом»).

Як розповідає провідна методистка Вижницького РБНТД Анна Ватаманюк, посилаючись на етнографічний запис від Євдокії Ковалюк та Ганни Горюк, Вижницький район також зберіг традицію випікання деревця з дарами – зокрема, «садочки» випікають у селі Бережниця. Ще донедавна вони були в Іспасі та Коритному: «У нас у селі ще печуть на похорон або на обід (40 днів), роковини "садочок" або "прутчик". Це такі булочки, які ставляться на шпажку. Булочок було чотири: спочатку на шпажку з гори до низу ставиться маленький калачик, далі яблуко, "херувими", чорні сухі сливи або цукерки, "вісімка", і вгорі " курочка" або " зозулька". Говорили, що цей садочок - "райський сад". Кожна господиня пече їх по своєму особливому рецепту, який завжди такий самий, як рецепт великодньої паски. Одна особливість ще є: усі булочки повинні бути добре помазанні яйцями, щоб вони мали блискучий вигляд. Чотири "садочки " (прутики, шпажки з булочками) закріплюють у калачі. А якщо людина відійшла у період від Воскресіння Христового аж до Зеленої неділі, то замість калача на основу іде великодня паска. Далі зв'язують вгорі червоною ниткою».

Як унікальне явище буковинської традиційної культури «Буковинське поминальне деревце з дарами» внесено до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

У деяких населених пунктах Хотинського району Чернівецької області збереглася споріднена традиція, повʼязана з деревом – покійного проводять зі зрубаними деревцями молодої сливи, які прикрашають цукерками та бубликами.

Принагідно згадаємо ще і традицію висаджувати дерева вишні на кладовищах, аби «душі не скучно», тобто щоби птиці прилітали. Навіть у мові цей звичай відбився – коли людина не хоче прямо казати про чиюсь смерть, може сказати алегорично: «пішов у вишеньки»…

Іванна Стефʼюк (Олещук) –  кураторка етнографічного проєкту «Спадщина», кандидатка філологічних наук, докторка філософії у галузі філології, членкиня Національної спілки письменників України