Жінки з кошиками на голові: колорит, краса і труд

    Якщо би ви у Чернівцях повернулися на 100 років назад і прогулялися вулицями, які тепер називаються Університетська, Ольги Кобилянської, якщо би ви завітали на котрийсь із ярмарків, вас би приємно здивував колорит. Чи не найкраще ярмаркову атмосферу змальовано у книжці Ґеорґа Дроздовського «Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця». 

«Кому ж залежало на тому, аби побачити Буковину в її кращих взірцях, тому варто було просто відвідати тижневий ярмарок на Австрійському майдані або радше навіть Петрівський ярмарок 29 червня на тому самому місці, тільки вже значно більший: з музикою, галасом і всілякими насолодами. Отам їх можна було віднайти, дітей Буковини. Довгими вервечками сиділи за своїми кошиками швабки з передмістя – з Роші й Монастериськи, яку часом називали Манастріц, пропонували чудові овочі, які можна було порівняти хіба що з болгарськими, що часом завозилися мандрівними купцями. Жінкам з Роші не треба було нікуди мандрувати: у них охоче купували найвідбірніші дари городу» [2, с. 35].

Станом на час, описаний Ґ. Дроздовським, Роша була заселена німцями-колоністами, яких цілеспрямовано направили на Буковину в інтересах Австрійської імперії (їм віддавали у користування на вигідних умовах малозаселені території, які німці доволі швидко приводили до економічного процвітання). Як наслідок – німці-колоністи привили українцям чимало своїх традицій та знань (принципи раціонального садівництва, деякі з меліораційних методик, а з обрядів – прикрашання ялинки, різдвяна традиція «ходіння з Николаєм», так само багато запозичили німці (або як їх називали місцеві українці – «шваби») і від нас. Зокрема, купальські традиції, вишивальні орнаменти, чимало лексики тощо. Детальніше про це можна прочитати у нашому ранішому нарисі «Колонія Авґустдорф: територія особливих правил» [3].

І ось повернемося до німецьких продачинь з Роші, чиї овочі славилися на все місто. Проте цікавим є не тільки сам крам буковинок з Роші, як спосіб доставки цього краму до ярмарку – жінки його несли…на голові. Згодом, як стверджують краєзнавці [1], німкені-рошашанки навчили українських та румунських буковинок Чернівців також переносити продукти для продажу на голові. «Так легше», - стверджували вони, адже вантаж не тягне додолу (а було би саме так, якби вони несли його в руках).

Практично до 50-х років ХХ століття можна було бачити, як жінки у широких кольорових спідницях і з білими фартушками граційно несуть кошики містом, і лиш розвіваються фалди їхніх темно-синіх і бордових спідниць. І неможливо було не звернути увагу на їхню осанку: адже, щоби втримати рівновагу вантажу, жінка мусіла стежити за поставою. Але справа тут не в елегантності, точніше вона – не на першому місці.

З певністю можна сказати, що традиція перенесення навантажених кошиків на голові – стара, як світ. Щоправда, для України таки екзотична. Люди з навантаженими кошиками зображені на численних малюнках Давнього Єгипту, а в античній Греції існувала навіть спеціальна обрядова роль – діви-канефори. Так називали учасниць урочистої процесії, яка несла на голові кошик з жертвопринесенням і священним начинням. Варто сказати, що таку обрядову роль довіряли незайманим дівчатам з аристократичних родин, оскільки місія була не тільки почесна, а й мала суспільне значення. У давній македонській казці «Лисиця, Півень і Одуд» [4] третій з персонажів зустрічає на своєму шляху чоловіка, що віз олію в глеках та жінку, яка несла пирога в кошику на голові.

Жінки країн Африки та Азії по сьогодні практикують перенесення не тільки фруктів чи іншої їжі, а навіть будівельних матеріалів у кошиках на голові і запевняють: так набагато легше, якщо дотримуватися певних правил.

Що ж робили буковинські німкені для того, аби втримати на голові кошик з наповненими глечиками? Якщо ви уважно подивитеся на світлини, помітите: під денце кошика підставляється спеціальна подушечка. Вона набивалася соломою, мала спеціальний ґудзик для фіксації. І так, жінки змалечку вчилися переносити вантажі на голові, і розпочинали зі стосу вибіленої чи випраної одежі, складених килимків. А далі вправність розвивалася практично з віком, як і відточувалися навики вестибуляції.

Така складність мала насправді практичну необхідність: ми говоримо про часи, які передували автомобільному транспортові, відповідно жінки не могли привезти продукцію на ринок машиною чи велосипедом, а принести у руках велику кількість глеків з молоком чи огузок (півмішок) овочів – дуже складно. Тож насправді зовнішня приваблива картинка ефектної рошашанки, яка пливе містом з кошиком на голові, насправді мала й закулісся – важку працю для хоча би мінімального заробітку.

«Однак ніхто не помічав, що шлях до ринку для жінок, котрі йшли з Роші, був складним, поки вони нарешті не добиралися до Австріяпляцу. День за днем швабки Роші у своїх національних костюмах несли овочеві продукти у кошиках на голові до міста. Це було дивовижне видовище, дивлячись на них, коли вони йшли дорогою. Продавчині овочів з Роші були прекрасним видовищем зі своїми білими хустками, це було торговою маркою для бездоганних продуктів і водночас доказувало акуратність продавчині овочів із Роші", – згадуває Райнгольд Вайзер у книжці "Роша – мій дім" [5].

Пані з кошиками добре запам’яталися тим, чиє дитинство припало на 50-ті і навіть частково 60-ті роки в Чернівцях. Цей образ – уже частина міської полі етнічної історії з візерунком характерів і колоритів. А ще рошашанка з кошиком увіковічена на картині Ореста Криворучка «Квіти місту». Дослідниця Валерія Ясницька зазначає: «Скажімо, цикл «Рошашанка» хвилює гармонійним поєднанням жіночої грації та промовистими інтонаціями чернівецьких міських мотивів. Ранній твір, виконаний 1967-68 року в техніці гратографії, сприймається як декоративний вітраж і набуває якостей монументальної композиції. А витончена фігура жінки у пейзажі «Квіти місту. Рошашанка» 1974 року немов пронизана сонячним сяйвом і причаровує величавою ходою із традиційним для жінок з Роші кошиком на голові» [6].

… Погляд зупиняється на світлинах минулого і позаминулого століть. Жінка з кошиком на голові. Незвичайно, красиво і ой як непросто. І в нашій традиції часто так….

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

 письменниця,

 кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»,

завідувачка науково-методичного відділу

 дослідження та популяризації традиційної культури БЦКМ

ДЖЕРЕЛА:

1. Мельник Ігор, Щербанюк Леся, Любківський Олег. CZERNOWITZ: історичні вулиці, будинки та видатні особистості: урбаністичні есеї. – Чернівці: Друк Арт, 2015. – 416 с.
2. Дроздовський Ґеорґ. Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади Старого австрійця. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2019. – 288 с.
3. Стеф'юк І. КОЛОНІЯ АВГУСТДОРФ: ТЕРИТОРІЯ ОСОБЛИВИХ ПРАВИЛ [Електронний ресурс] / Іванна Стеф'юк // Сайт Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://cheremshyna.blogspot.com/2021/12/blog-post_21.html.
4.  "Лисиця, Півень і Одуд" (македонська народна казка" [Електронний ресурс] // Дерево Казок – Режим доступу до ресурсу: https://derevo-kazok.org/lisicja-piven-odud-makedonska-kazka.html.
5. Це була марка бездоганних продуктів... [Електронний ресурс] // Молодий буковинець. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://molbuk.ua/pro_chernivtsi/263513-ce-bula-marka-bezdogannykh-produktiv.html.
6. Ясницька В. Краса інтригує. А жінки – один з найцікавіших об’єктів для малювання ( [Електронний ресурс] / Валерія Ясницька // Версії. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://versii.cv.ua/kultura/krasa-intryguye-zhinky-odyn-z-najtsikavishyh-ob-yektiv-dlya-malyuvannya-orest-kryvoruchko/46167.html.

ІЛЮСТРАЦІЇ:

1-4 – фото з дослідження Надії Будної на шпальтах «Молодого буковинця»;

5, 6 – фото опублікував журналіст і письменник Сергій Воронцов;

7 – картина Ореста Криворучка «Квіти місту»;

8 – фото з відкритих інтернет-джерел;

9 – ілюстрація з відкритих інтернет-джерел

фото  на головній Л. Померанцевої