Дещо цікаве про традицію сукнарства та інстинкт самозбереження Юрія Федьковича

Чи доцільно збивати воду в ступі? Так, якщо ви займаєтеся виготовленням сукна. Бо і справді ця непроста тканина має пройти добову витримку водою, і місце «купання» сукна називається «ступа» (інші назви – фолюш, фолюша, валило). Літературною ж – повстярня.

«Сукна – типологічна група тканин одягового призначення. Матеріал: волокна овечої вовни. […] Сукно найвищого ґатунку, тонке, однотонне, використовувалося на пошиття святкового одягу» [1, с.32].

Особливе ж – червоне сукно – уже яке століття є етнографічним маркером саме Гуцульщини (Буковинської, Прикарпатської і Закарпатської). Як ми вже говорили, червоний колір, окрім естетичної складової, містить ще і символічно-оберегову, тож така одежа призначена оберігати власника.

Юрій Федькович у сардаці

Авторка дослідження у сардаці гулі. Автор фото Руслан Трач

Архів музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького - сукновальня ("фолюш") з с.Пилипець Міжгірського району Закарпатської області.

З сукна шиють чимало виробів – штани, мантлі, гулі, і сердаки. І мабуть, якщо захочеться уявити найкрасивіший історичний образ буковинця – це буде Осип-Юрій Федькович у його черленому сардаку.

Як слушно зазначає дослідниця постаті Юрія Федьковича, професор філології Чернівецького національного університету Лідія Ковалець, бажання Федьковича – інтелігента, редактора, офіцера носити суто народний одяг має свої складні психологічні причини. Перший з відомих жестів вияву презентувати себе винятково через народну культуру Юрій Федькович робить ще по завершенні військової служби. Між ним вибір – подальша кар’єра, яка передбачає і мундир належного зразка, або ж «вільне плавання». Юрій Федькович тоді безкомпромісно заявляє К.Горбалю: «.. лиш в сардаці та й у кресані ходити гадаю» [Цит. за 2]. І для нього ця свобода вигляду і світоглядного вибору – принципова, це інстинкт самозбереження та виявлення власної ідентичності.

Популярність сукна як сировини для виготовлення верхнього одягу цілком зрозуміла: це цупкі теплі тканини, котрі надійно захистять від холодів.

До слова сказати, порівняно з кушнірством – це екологічний вид виготовлення одягу, адже для заготівлі вовни тварину не вбивають, а тільки стрижуть.

Сукнарство було не тільки народним промислом, але й економічним ресурсом – сувоями сукна довгий час навіть сплачували податки.

А ще майстри кажуть: чим молодша і лагідніша вівця, тим тонше і багатше сукно вийде з її руна. Тому й існує приказка: «Така потрімна (корисна. – Авт.), єк молода вівця».

Іванна СТЕФ’ЮК,

кураторка етнографічного проекту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філології, письменниця.

ДЖЕРЕЛА:

1. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В.., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1993. – 272 с.

2. Ковалець Л.М. Юрій Федькович як маніфестант одягу своїх горян. – Точка доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/.../38007/14-Kovalets.pdf...