«Найясніший цісар»: чому українці поетизували австрійського монарха

Мабуть, багато хто чув містечковий фольклор, присвячений Францу Йосифу. Це і легенди про походження цісарських доріг, і бувальщини часів відвідання цісарем цих країв (1855, 1880), і навіть.. анекдоти про цісаря. Франц Йосиф – очільник Австрійської імперії і король Богемії, король Галичини та Володимирії, глава Австро-Угорської монархії.

У віці 18 років (з 2 грудня 1848 року) він стає імператором, і ця дата на загальнодержавному рівні (поруч із іменинами та днем народженням цісаря) урочисто святкувалася упродовж усього життя монарха.

Особливою помпезністю відзначалися ювілейні заходи 1908 року, які відбувалися у Відні, Львові [1]. Як читаємо у книзі «Ратуша – окраса Снятина» авторства Руслани Кірєєвої та Володимира Карого, за первісним задумом зодчих цей культовий символ цивільної влади споруджували саме до ювілею правління цісаря, проте завершилося 48-річне будівництво снятинської ратуші на рік пізніше – 1909 року. Але з іншого боку – це за рік до його 80-річного ювілею. На момент завершення будівництва зодчі заклали під флюгером бронзову кулю, а в ній - коротку історію спорудження ратуші, де є доволі прозорий натяк, в честь кого споруджена ратуша: «Діялось це в шістдесят першому році панування і сімдесят дев’ятій річниці уродин наймилостивішого нам пануючого Цісаря і Короля Франца Йосифа…» [2].

Збереглася також світлина 1908 року з Відня, на якій – урочиста процесія на честь цісаря, присутні там і делегати з Буковини. «Етнографічним паспортом» дівчат є знамениті вінки з ковилою, котрі вирізняють їх з-поміж інших.

У фольклорі образ цісаря найповніше, мабуть, представлений у жовнірських піснях – доволі контрастно: від образу «тата» і до винуватця людських смертей.

Йозеф Клаус «Коронація імператора Франца Йосифа в палаці архієпископа Оломуца 2 грудня 1848 року», 1853 рік

Образ цісаря чи згадка про нього у літературі кінця ХІХ-початку ХХ століття – неоднозначний. Широко відомим є роман Я.Гашека «Пригоди бравого солдата Швейка», де алюзія на монарха – сатирична і навіть глузлива. У новелістиці Марка Черемшини є кілька згадок про монарха. Перша і доволі промовиста (оскільки ця згадка є основою сюжетного ходу) – у новелі «На Боже». У цій новелі селяни називають цісаря «найясніший тато». У центрі зображення – вдова Семениха, чийого сина забрали до австрійської армії. Вона молиться не тільки за свого сина, а і за цісаря, «аби найяснішого тата ніхто не роз’юшив», бо тоді і її син вернеться живим. Образ цісаря у народній уяві наближений до казково-міфологічного, як бачимо з цієї-таки новели: «На вівтарі тісар сидить, найясніший тато. Як він так летить, то муха не сміє летіти. Навкруг нього восько рядами клінчить, на розказ чекає. То як тісар письмо собі не злюбить, то ніхто його не зіпре, баталію зробить. Лиш пальцем кивне. Як у письмі стоїть не по правді, то каліцтво буде. Але на тото мир Бога просить, аби кривди не було, аби тісареві файно жилося. Аби тісарська земля пишно родила, аби тісарська маржинка дужя була, аби в хаті лежі не було» [3].

Натомість у новелі «Йордан» така ж мати, яка вирядила свого часу двох синів на війну з Італією, гірко іронізує: «Двох синів, гей дві оці, тісарь на таліяна пігнав та й там їх убили. Дес лежут на царинці, легіні мої, напротив сонця. Але кажут, шо прус здоймив з дітей черевики та й босих поховав. Жєль тісареви черевика, а парубки гниют, робітники мої годні»…

Прощання з імператором в Лупкові, після його інспекційної подорожі Галичиною в 1880 році

Навіть зіставлення цих двох новел (хоча на самій лише новелістиці Марка Черемшини можна вести ширшу розмову) сприйняття постаті цісаря (від поетизування і до звинувачення) залежало, значною мірою, від особистого досвіду життя в імперії.

«Мода на цісаря», якщо можна так висловитися, мала різні чинники. Найвагоміші, на наш погляд, з них – прихильне ставлення до українців відносно часті особисті зустрічі з громадами. Лояльність до українців правління Франца Йосифа виявилася у розпорядженні про створення кафедри української мови і літератури у Львівському університеті (1848), указ про створення Чернівецького університету (1875). Аж до 1918 року цей навчальний заклад носив ім’я Франца Йосифа. Зробив цісар і щедрий подарунок Буковині – «як свідчать ювілейні видання з історії університету, в 1878 р. бібліотека у Чернівцях отримала великодушний дар Його Величності кайзера Франца-Йосифа. Подарунок склав 1056 томів. Це також книги з фамільної бібліотеки імператорської родини. Серед них – унікальні та розкішно оформлені видання», - ідеться на офіційному сайті Чернівецького національного університету.

А відкриття університетів та кафедр і фундація у книгозбірні – це інвестиція в освіченість краю, його культуру та розвиток.

Зрештою, саме Франц Йосиф зробив Буковину окремим коронним краєм, тому пієтет буковинців до його постаті з цих міркувань – вмотивований.

Процесія з Буковини на вулиці в Відні . Урочистості з нагоди святкування дня народження цісаря  Франца Йосифа І. 1908 рік. Фото Josef Löwy.

У книзі «Буковина і буковинці» читаємо матеріал із села Шебутинці колишнього Сокирянського, зараз – Дністровського району. В спогаді йдеться, що коли місцевого довгожителя запитали, чому він щоразу прокидається о 5 ранку (невже в свої літа дідусь має так багато роботи?), буковинець відповів: «Рано-панок. О цій порі встає найясніший цісар!». Непоодинокими є і згадки про те, що в буковинських та галицьких оселях, поруч з образами святих, світлинами рідних, часто можна було побачити портрет Тараса Шевченка і Франца Йосифа.

Не менш цікавою у контексті розмови про «моду на цісаря» серед українців є і генеалогічна складова. Перше дослідження, яке заслуговує уважного прочитання – стаття «Габсбурги» кандидата історичних наук Євгена Чернецького (газета «День», номер 184). У праці йдеться про те, що у Габсбургів серед інших генеалогічних відгалужень – українське коріння: «ми не можемо забувати, що цей великий рід загальноєвропейського і світового масштабу має давнє коріння в Русі-Україні та впродовж століть демонструє пієтет своїх чільних представників до української нації. Більше того, нині Габсбурги є єдиним у світі монаршим родом, що має серед своїх членів українця, який зі зброєю в руках боровся за самостійну Україну.

Франц Йосиф I у формі фельдмаршала. 1865 рік. Портрет роботи Ф. К. Вінтергальтера.

Габсбурги є одним із найдавніших монарших домів Європи. Впродовж тисячоліття вони правили (в різні періоди) Священною Римською імперією германської нації, Іспанією, Італією, Нідерландами, Австрійською імперією, Австро-Угорською монархією, до яких належала, зокрема, більша частини Східної Європи.

Для нашого контексту є важливим походження австрійської гілки Габсбургів від святої Ольги і великих князів київських Святослава Хороброго, Володимира Великого, Ярослава Мудрого. Засновниками цієї гілки були імператриця Марія-Терезія (1717—1780) з дому Габсбургів та її чоловік Франц І Стефан (1708—1765) з Лотарінгського дому. Останній був нащадком герцога лотарінгського Карла ІІІ (1543—1608) і його дружини Клод, доньки короля Франції Генріха ІІ (1519—1559) і Катерини Медичі. В свою чергу Генріх ІІ був прямим нащадком короля Генріха І (1008—1060) і Анни Ярославни — доньки Ярослава Мудрого, онучки святого Володимира Великого, правнучки Святослава Хороброго і праправнучки Ігоря і святої Ольги. Таким чином, вся австрійська гілка Габсбургів, яку ще називають Габсбургсько-Лотарингським домом, зокрема імператор Франц-Йосиф І, є нащадками великих князів київських» [5].

Дослідник Олег Стасюк у генеалогічному дослідженні, яке встигло стати скандальним, обстоює гіпотезу, що Франц Йосиф – нащадок Данила Галицького [6].

Також саме цісар пробудив інтерес до Гуцульщини як краю екзотичної культури – він, серед інших видів декоративно-ужиткового мистецтва, цінував знамениті гуцульські кафлі і навіть замовив для себе таку піч. Зараз ми цей вид кераміки називаємо косівською мальованою і вона є об’єктом культурної спадщини ЮНЕСКО».

Суспільно-політичне життя краю накладає відпечатки часу і на ментальність, і на традиції. Згадаймо, хоча би народні історичні пісні, де (хоч і доволі суперечливо) поставали перед слухачем образи Богдана Хмельницького, Морозенка тощо.

Образ цісаря у фольклорі та художній літературі українців – цінне джерело для аналізу. Адже мова йде про «австрійський період» нашої історії. Його часто поетизують – і часто небезпідставно.

21 листопада виповнюється 105 років з дня смерті одного з найвідоміших правителів – цісаря Франца Йосифа. Він був імператором практично усе своє свідоме життя і пішов у засвіти, так і не заставши краху своєї імперії. Останній з могікан, який ретельно дотримувався етикетних приписів і обережно ставився до благ цивілізації на кшталт електрики і технічного прогресу.

Іванна СТЕФ’ЮК,

кандидатка філологічних наук,

старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини,

кураторка етнографічного проекту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва

ДЖЕРЕЛА:

1. Кісь Назар. Цісарський ювілей 1908 року. Точка доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/events/franz-joseph-jubilee/

2. Кірєєва Руслана, Карий Володимир. Ратуша — окраса Снятина. — Снятин: Прут Принт, 2009. — 96 с. https://www.spnews.pp.ua/frants-josyf-nashchadok-danyla/.

3. Черемшина Марко «На Боже». Точка доступу: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16888

4. Чевюк Федір, Володимир Захарчук. Буковина і буковинці. Про історію краю і життя людей». – Світ, 2008.

5. Чернецький Євген. Габсбурги. – Точка доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/simeyniy-albom-ukrayini/gabsburgi

6. Стасюк Олег. Франц Йосиф – нащадок Данила. – Точка доступу: https://www.spnews.pp.ua/frants-josyf-nashchadok-danyla/