Чашма: турецький слід на Буковині

Якщо вірити турецькій поговірці, що правда закопана в землі, пам'ять ховається у воді, любов горить у вогні й тільки свобода в повітрі гуляє – то саме земля і водойми розкажуть допитливому краєзнавцеві про забуті події минулого. Зокрема, такими гостями з минулого є для жителів Новоселиччини та Хотинщини чашми, кишми – традиційний турецький водопровід під відкритим небом.

Незвичною для вуха буковинця є і сама назва – чашма - що в тюркських мовах означає «джерело». Рідкісні старовинні водойми мають свою багату передісторію і на території зустрічаються досить рідко – в окремих місцевостях колишньої Таврійської губернії (нинішня Херсонська область), в Асканії-Новій та на Буковині (Новоселицький та Хотинський райони), схожого типу водойми зустрічаються і поблизу Бердянська.

Жителі села Подвірне Новоселицького району дбайливо оберігають і відновлюють турецькі чашми, бо свіжа протічна вода має не лише приємний смак, але й цілющі властивості. Вона значно м'ягша за криничну, має характерний присмак. Чашма – ніби підземна ріка, вода в ній завжди чиста. Використовується вона тільки для пиття, бо дуже делікатна. Та і водоймищ цих у селі не так багато – хто живе ближче до чашми, той може собі дозволити готувати з нею їжу, а хто такою водою спеціально запасається – то береже її.

Всі питання про те, звідки взялися чашми в буковинських селах, самі собою зникають, якщо звернутися до історії цього краю. Те ж таки Подвірне (до 1946 року – Кишло-Салієве) виникло під час перебування на території Хотинщини турецьких завойовників. На території цього села був розміщений цілий турецький табір, керував яким отаман Салій. Кишлак-Салієве (Салієве поселення) зберегло на довгі віки Трояновий вал, який в народі називають не інакше, як Турецький, чистоводі чашми, аналогів яких важко відшукати в українській національній традиції та чималий гіпсовий кар'єр, що пам'ятає ще розкопки турецьких часів. Місцевий краєзнавець Борис Боклач розповідає: "Цей отаман Салій, що, був засновником нашого села, сам проводив розкопки, місцевих жителів сюди не допускав, залякував розповідями про нечисту силу, сам же чистий гіпсовий камінь, родовище якого він віднайшов тоді, продавав у Туреччину". І за збігом обставин, зараз гіпсовий завод в Мамализі купила турецька фірма, вони ж і працюють на Салієвому кар'єрі.

Іванна Олещук – завідувачка науково-методичного кабінету 

дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ, 

кандидатка філологічних наук,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»