Презентація журналу «Німчич»

Презентація журналу «Німчич» Початок літа на Вижниччині ознаменувався гарною подією. Відбулася презентація чергового видання районного мистецького часопису"Німчич". Презентація проходила у читальній залі Вижницької районної бібліотеки. Її провела головний спеціаліст відділу культури Вижницької РДА Ангеліна Юрійчук.

«Калинові обереги» в Іспасі

«Калинові обереги» в ІспасіТрадиційно, в останню неділю травня в Іспасі на Вижниччині відбувся мистецький фестиваль «Калинові обереги». У Зелений понеділок усі зійшлися до будинку народної творчості та дозвілля. В урочистому відкритті фестивалю взяли участь народний аматорський ансамбль танцю «Черемшина» (керівник - заслужений працівник культури України Орест Сірецький), народний аматорський чоловічий хор села Іспас (керівник - Сергій Глушківський), учні та вихованці школи мистецтв села Іспас (директор - Микола Мойсей).

Вижниччани святкували день міста

Вижниччани святкували день міста Славному місту Вижниця виповнилося 860 років. На Зелені свята відбулися урочисті з нагоди чергової річниці від дня першої писемної згадки про Вижницю.

Це місто вперше згадується в літописах у 1158 році. Вижниця завжди була важливим торговельним центром і славилася величезними та багатими ярмарками, своїми ремісниками та самобутньою культурою.

585 років відсвяткував Банилів

585 років відсвяткував БанилівБанилів Вижницького району - одне з найдавніших сіл Буковини. Перша згадка про село датується 1433 роком у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго. Є декілька версій походження назви Банилова. Перша - від молдавських грошей «бань», які збирали турки на сторожовому посту. Друга - від турецького слова «бан», що українською мовою означає «намісник». В архівних документах зазначається, що село вже існувало за часів Шипинської землі.

Повернутися, щоб жити у серцях…

Повернутися, щоб жити у серцях…22 травня 1861 року відбулося перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі, у Каневі. Саме туди перевезли останки українського генія із кладовища у Санкт-Петербурзі – за заповітом самого Шевченка, написаним ще у 1845 році – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...»