В Афгані часто снилися вишні

ТИТУЛНайстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка.

Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 році закінчилася для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені та молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки пил та пісок осіли в молодих чубах воїнів.

Не забудеться це горе, не відболить ще кілька поколінь. За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений. Афганістан став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер–афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити.

Афганську війну можна називати по-різному, але її не можна забути, як й інші війни. А тому цього дня та й завжди потрібно згадувати добрим словом учасників бойових дій, які з честю виконували свій обов’язок. Вони цього заслуговують.

"В Афгані часто снилися вишні", - Віктор Раренко, учасник бойових дій в Афганістані (кавер-гурт воїнів-афганців "Долг"). Звукозапис – Роман Борденюк, монтаж – Тетяна Федоруца.