"Так розкошуєм, а втіхи не маєм"

Різдвяні історії до етнопроєкту «Буковинське Різдво»

Розповідь  восьма

Без бобу на столі у цій родині нема найбільших свят. І коли ми завітали в Усть - Путилу до сім'ї Штефуряків, не одразу зрозуміли чому поряд з буханцем чорного хліба в тарілці був біб. Вже ж святвечірня пора давно минула...

Та поважна в селі й на Путильщині пані Марія Штефуряк пригадує ті страшні сорокові повоєнні роки, коли її, третьокласницю, з мамою та меншим братиком і сестричкою вивозили в Сибір. Саме мішок бобу, який передала їм в далеку дорогу бабуся, тоді врятував від голодної смерти цілу сім'ю Кочерганів. Коли їх совєти місяць везли в дірявих товарняках в Хабаровський край. Відтоді, скільки живе, для неї біб - головний на святвечірньому столі.

Про все інше, що пережила ця світла і мудра жінка, треба уважно слухати. Як би доречно було, аби усі найвищі засідання державних чиновників починалися нині з відеоперегляду таких історій. "Аби кожен мав добре сумлінє", - сказали б мої дорогі горяни - гуцули. Тобто, аби милосердність і порядність правили у житті. Якби...

Але що тоді наповнює душу світлом і теплом? Незгасна любов таких людей до життя та правдива віра у Бога. Це, мабуть, і допомогло їм витерпіти все, пережити. І дякувати Господу щомиті за радість життя.

І ми зичимо щасливого многоліття нашій героїні - Марії Василівні Штефуряк та її синові Миколі, усій їхній українській родині. Бо мамині й бабусині роздуми такі пророчі й недвозначні: " Так розкошуєм,а втіхи не маєм".

Микола ШКРІБЛЯК