«Колис на Різдво порєдний ґазда би не пив…»

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Десятий запис

Є одна фраза, яку чуємо в експедиціях від старожилів найчастіше: «Колис так не було, таїк тепер». Десь мається на увазі, що тепер жити легше і краще (заможніші люди стали, легше їм у побуті), десь ота фраза і повчання передбачає (що раніше люди моральніші були). А іноді вона в прямому сенсі означає: часи змінюються до невпізнаваності із традиціями разом, а тому своє дуже важливо знати.

Ось, до прикладу, Різдво – зараз воно асоціюється з гостинами у родичів та сусідів, щедро накритими столами, дзвінкою колядою і привітаннями найдорожчим. Саме сьогодні після різдвяної служби починає ходити ґаздівська коляда. Таких колядників господар має за честь запросити за столи, але колядники не поспішають погоджуватися – вони питаються у свого керівника (берези) чи можна їм, і якщо він дає дозвіл – приступають до трапези. Але дуже штивно та неквапом частуються і не впиваються – як котрийсь із колядників перебере міру і береза йому зробить зауваження за столом – навряд чи такого чоловіка візьмуть з собою до колядницького гурту ще раз.

«Не губи лице ти й капелюх», - могли жартома сказати на розвʼязну хмільну поведінку у Різдво.

А ось що стосується походів у гості і посиденьок за оковитою – то в цей день їх намагалися уникати. «Колис на Різдво порєдний ґазда би не пив і другому би не гилив», - любила повторювати моя бабка Марія, задумано слухаючи феєрверки і явно не колядницькі співи веселих компаній.

Пояснення було символічне, багато хто назве його забобонним: «Хто напʼється в цей день – збудеться свого достатку». Але за цією забороною насправді стояла прозора християнська мораль: святкуючи народження Ісуса Христа – порядним ґаздам не пасувало виходити з міри.

Саме по Різдву починається ще одна особлива пора – «короткі мʼясниці». В українській традиції це добра пора для освідчень, сватань і навіть весіль. Наші бабусі вірили: якщо подати рушники в різдвяну пору – такі шлюби будуть особливо благословенними в Бога.

«Бувало навіть, що і весілля справляли в таку пору. І ось питання: зима, сніг, мороз. Молоді ідуть кликати на весілля. В молодого ще хоч капелюх закриє від вітру та й морозів, а в молодої з дружками? Так, поверх вінка накидали хустку, але багато хто ходив кликати і в самому вінку. Казали про таку щасливу молодь, що такі вони натхненні, що «їх косиці (тобто квіти вінка) гріють», - розповідає етнолог, директор Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк.

І що стосується весіль – якщо їх справляли в період «коротких мʼясниць», то також такі застілля були підкреслено тихі і величні – бо не пасувало в таку пору з міри виходити. Різдво – то є Різдво….

Іванна СТЕФʼЮК,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філологічних наук, письменниця