#Кобилянській160

З щоденників Ольги Кобилянської. Запис 10 листопада 1884р.

Зося повернулася з Генею з прогулянки, я запалила лампу і привітала їх словами, як жінки вітаються, коли вони довго не бачились і мають багато чого сказати одна одній.

Я: «Ах, пані, пані, як я радію, що вже прецінь вас, пані, раз побачила, а те, їй-богу, пані, й так цілком забула на мене, а я хоч би...»

Зося бистро перериває мене: «Ей, пані, пані, а пані думає, що я маю час приходити? Аж сьогодні трохи вибралася, так з тим господарством простудилася».

Я (бистро): «Я ж хіба не знаю? Пані думає, що я, коли не ходжу цілий день, то діти кричать, то чоловік кличе, я вже, їй-богу, так опустилась, що вже три дні не чесалася».

Зося (бистро): «Пані, а я, їй-богу, я вже цілий тиждень ані не чесалась, ані не милась, так що мій чоловік недавно казав: ей, Зосю, йди помийся і почешись, бо тебе можна до стіни приліпити».

І так далі…

Цей театр тривав пів години. Але що ми й не говорили - насамперед скарги, потім піднесені похвали, потім сварки і багато-багато чого, я не можу це описати.

Сонце хилиться до заходу. Хмари злегка сірі видаються здалека, наче позолочені по краю, чудова тінь. Хочеться все івсе глядіти на них, як вони нерухомо, та, проте, линучи, просуваються над землею.

Відеоробота: Лариса Куриндаш

Читає: Аріна Підлубна

Акторки: Аріна Підлубна та Катерина Теленько