О. Кобилянська "З юних літ Марії"

Уривок з твору О. Кобилянської "З юних літ Марії" читає авторка ідеї, опереторка та монтажерка відео - Олійнич Тетяна.

Марією назвали її, як хрестили. Була негарна дитина, що вічно чогось забагала, а коли не діставала, чого хотіла, заливалася сльозами.

Числила сім років, як опинилась одного разу в великім товаристві. Перед нею спинилася якась молода пара. Блискуча, біла, прегарна, як в казках царівна,— здалося їй — і пан якийсь. Двоє великих голубих очей, рішучих, як доля, спинилося на її мізернім обгорілім личку. Хвилинку малу одну. Відтак відвернулися. "Чи пан відзял цось подобнего бжидкєго в своєм жицю?" - спитала "царівна". Він усміхнувся.

Дитина дивилася спокійними оченятами невинно в лице і нічого не відчувала. В її малесенькій груді не було зароду злоби — і слова не мали о що відбитися. Кілька років пізніше віддала пам'ять ті слова і розтолкувала їх значення. І не раз, по раз ще толкувала вона значення тих слів...

Пізніше стали вони проводирем її думання, ходу, рухів і поведення. Виросли в якусь зимну, холодну потугу, що привласнила собі її вражливу вдачу,— відібрали певність в поведенню, довір'я до себе, замкнули уста, а чим пізніше і душу.

Чим більше уста мовчали, тим більше збиралося за залізними дверми. А коли вже доволі назбиралося, виплило золотим пасмом поезії з молодої груді...