Новини

«КРИЛАТА» ЕТНОГРАФІЧНА СТУДІЯ

Що спільного між наївним мистецтвом Марії Примаченко, буковинською вишивкою, маланкуванням, поліськими Маковеями з квітів та гарбуза і казками у записах Михайла Івасюка? На наш погляд,усе перераховане єднає закоріненість у народну традицію і фантасмагорія зображення. Саме цій темі була присвячена чергова етнографічна студія у «Гончаренко-Центр.Чернівці». Заняття вела на основі авторського дослідження кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філології, дослідниця традиційної культури Іванна Стеф’юк.

Як відзначила адміністрація «Гончаренко-Центр.Чернівці», такі заняття вже є традиційними і користуються популярністю у відвідувачів. Найбільше на студії аналізувався образ крил у тих образах, чиї реальні прототипи крил не мають (крилаті коні та леви у Марії Примаченко, Жінка, що мала крила – у казці в записі Михайла Івасюка, а також ритуальні атрибути з зображенням людського обличчя (Маковей). Особливо гармонійно продовжила тему дослідниця української культури, кандидатка філології та прекрасна співачка Валентина Чолкан, котра виконала пісню «Сухая верба», яка перегукується фактично з усією канвою етнографічної студії. 

Відтак ми отримали листа пані Валентини з детальним відгуком на зустріч, тож публікуємо його повністю.

ВАЛЕНТИНА ЧОЛКАН «ФАНТАСМАГОРІЯ ПО-БУКОВИНСЬКИ

ВІД ІВАННИ СТЕФ’ЮК»

Щойно повернулася з публічної лекції кандидатки філологічних наук, письменниці, літературознавиці, етнографині, членкині Національної спілки письменників України Іванни Стеф’юк, яка мала назву “Фантасмагорія по-українськи”. З-поміж багатьох значень терміну, який став основоположним у назві, у контексті прослуханого сьогодні матеріалу для мене найбільш прийнятним стало наступне пояснення: фантасмагорія – химерне, незвичне поєднання, переплетення, змішування чого-небудь. Ті, хто мав щастя стати учасниками дійства, відкрили для себе спершу світ казкових звірів української художниці Марії Примаченко, потім переглянули роботу Олега Шупляка, створену за допомогою штучного інтелекту, де герої картин оживають перед очима глядача. Вражає те, що ця майстриня у своїй “звіриній серії” змогла передбачити і Чорнобильську катастрофу, і події сьогоднішнього дня (пересторога “Будь проклята війна!”). У її роботах, що поєднують казку і бувальщину, бачимо образи фантастичних тварин, величезних птахів, риб. Через кольори (яскраві, сяючі чи темні, приглушені) можемо “відчитати” характер героїв художніх картин мисткині, з’ясувавши, якими вони є насправді: позитивними, веселими чи – загрозливими і страшними.

Від творчості Марії Примаченко Іванна зробила плавний перехід до оповіді про традиційні звичаї та обряди буковинського краю, серед яких Маланка з її різноплановими персонажами (дід, коза, жиди, циган) посідає провідне місце. Так, серед героїв Вашківецької та Красноїльської маланок ключовими фігурами дійства є Ведмеді (“крилаті” – одні з головних персонажів карнавалу крайньої). Саме на ці обряди лекторка запросила б художницю, яку називають представницею народного примітиву наївного мистецтва.

Цікавою була оповідь про фігуру Маковея (Маковейське дерево), що демонструє собою подяку землі за її родючість. Його у формі хреста з гарбузом, яке символізує обличчя, споруджують жителі сіл Житомирщини.

На Покутті серед весільних обрядів характерним було те, що наречена мала німбоподібний вінок з вусиками пшениці, що також засвідчував подяку ниві за врожай.

Думаю, що багато хто з присутніх вперше дізнався про глибинне значення інфінітива “петрати”. Так, на Покутті (села Рудники, Олешків) існував спеціальний обряд “петрикування”, який полягав у тому, що його проводили для хлопців, які напередодні свята апостолів Петра і Павла повертали худібку господарям після успішного випасання її довгий час поза межами дому. Отже, “петрати” – це володіти глибинними, таємними знаннями.

Мотиви про крилатого коня, лева, бика та навіть жінку зустрічаємо в українських народних казках. Фінальним акордом заходу стало прочитання лекторкою тексту чарівної казки (з феміністичним спрямуванням) “Жінка, що мала крила”, яка увійшла до збірки “Золота карета”. Буковинські казки, які записував письменник Михайло Івасюк, упорядкували доньки – Оксана та Галина. Книга вийшла у чернівецькому видавництві “Букрек” у 2019 році.

Повернувшись додому, подивилася “Фантасмагорію” – перший повноцінний анімаційний мультфільм француза Еміля Коля, відзнятий далекого 1908 року, головний герой якого наприкінці стрічки символічно зустрічає небесного коня, застрибує на нього і прощається з глядачами.

Відчуваючи особливу окриленість і піднесення після прослуханої лекції, хочу зацитувати відому поезію Ліни Костенко “Крила”, яка так пасує глибинному, потужному духовному світові нашої ювілярки:

Ай правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи,

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Високого та крилатого лету, дорога Іванко! Адже ти читала цю лекцію напередодні свого прекрасного ювілею! Тож хай щастить тобі у всіх творчих починаннях, які дарує цей рік!