Новини

ПРО ТРАДИЦІЇ ТА ЇХНІ АКЦЕНТИ ДЛЯ УЧАСНИКІВ МАНДРОВАНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

Упродовж трьох днів – 12-14 липня – на Прикарпатті відбувалася VIII Мандрована конференція «Всюди буйно квітне Черемшина!». Приурочена подія до знаменної ювілейної дати – 150-річчя від дня народження класика гуцульської літератури Марка Черемшини. Організатори події: Львівський національний університет імені Івана Франка, Український католицький університет, Дім Франка, Снятинська міська рада, Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, Рожнівська територіальна громада, Кобаківська сільська рада, Гуцульський мандрований університет. Особливою гостею конференції стала дослідниця етнографії, заступниця директора Вижницької мистецької школи, скрипалька і майстриня з нанизування бісеру Анна Ватаманюк-Проскуріна, котра подарувала гостям насолоду традицією в синергії діалекту, музики і одягової культури.

Зокрема хотілося би ширше розповісти про другий конференційний день, коли власне етнографія та література взаємодіяли чи не найтісніше. На сам день народження Марка Черемшини у його рідному селі Кобаки в хаті-садибі та на її обійсті відбувалася конференція та пов’язані з нею перформанси. «Мандрована наука» - це і по-черемшинівськи, і по-сковородинівськи: на Заліській горі у шатрі крислатого дерева виголошували доповіді поважні літературознавці Микола Легкий, Світлана Кирилюк, Наталія Мочернюк, Олександра Салій, особливе зацікавлення викликали студентські студії – це виступи Анастасії Соломійчук та Христини Шмирко.

Віртуозно модерував усю мандровану конференцію і скеровував стихію в русло знаків, текстів і смислів доцент кафедри української літератури імені М.Возняка ЛНУ імені Івана Франка Ростислав Чопик.

Неможливо уявити гостину в садибі без екскурсу в дитинство Марка Черемшини. Його організатори символічно назвали «Сон сирного коника», і упродовж перформансу звучали основні семантичні ключі до характеру майбутнього письменника. А ще героєм перформансу став сам сирний коник – улюблений обарінок Марка Черемшини. Завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук Іванна Стеф’юк провела короткий екскурс про гуцульську сирну пластику, яка цього річ стала елементом нематеріальної культурної спадщини.

Екскурсія садибою була перформативною – це декламування творів Марка Черемшини почергово зі спогадами односельців про нього (зокрема, спогади Дмитра Осічного, матеріали, зібрані Марією Равшер та ін.). Декламувала на перформансі Іванна Стеф’юк. А музичні крила прочитаному подарувала Анна Проскуріна-Ватаманюк. Відтак пані Анна, яка є також майстринею з нанизування бісеру, подарувала гостям міні-презентацію традиційних чоловічих та жіночих ґерданів, апелюючи до відомої однойменної поезії у прозі Марка Черемшини. В ході презентації пані Анна розповіла, що на Буковині означає ця прикраса для чоловіка і чому до неї часто йде дзеркальце у доповнення. Продемонструвала майстриня також котильони своєї роботи та жіночі ґердани (традиційні та стилізовані).

Важливим смисловим акцентом дня стала презентація найповнішого на сьогодні видання творів Марка Черемшини «Райска Птиця». І спеціально з цієї нагоди гостям подарували декламацію цієї символічної казки та музичну її інтерпретацію. Зокрема, викладач кафедри музичної фольклористики і молодший науковий співробітник лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Ярема Павлів подарував присутнім віртуозну скрипкову рефлексію, яка так нагадувала щебет жайвора. А як відомо, саме жайворонком уявляв себе Марко Черемшина. Завершувався цей насичений день знайомством із Шешкевичевим дубом у селі Кобаки (його в 1911 році посадив Марко Черемшина з однодумцями), а відтак – купанням у пінистому Черемоші та сходженням на перевал «Німчич». Цей простір – Буковинську Гуцульщину – письменник також по-особливому змальовує у творах різних років, тому мандри продовжували залишатися символічними. Провідником групи став краєзнавець і популяризатор туризму, педагог Валерій Яковчук-Бесараб.

Колись Марка Черемшину запитали, де він записував етнографічні відомості, аби так тонко їх описати, на що він по щирості відповів, що матеріалів ніколи спеціально не збирав, бо «сам був тим матеріалом», виріс серед співанок та сопілок, «вдихав і віддихав ними». Тож чи можна уявити ювілей Марка Черемшини без етнографічних смислів? Питання, звісно, риторичне.

Тож дякуємо усім, хто розділив таїнство любові до рідного. Рідного слова, рідної традиції. Шануймося.