Новини

На Буковину приїхала рушникова естафета «Цвіт вишиванки»

Символічна і гранично душевна подія відбулася 16 квітня у Чернівцях: починаючи з 2013 року за ініціативи тернополян світом мандрує Міжнародний вишитий рушник єднання «Цвіт вишиванки», і ось зараз цю почесну естафету чернівчанам передали кияни. Рушник «Цвіт вишиванки» - це колективне знакове письмо і колективна пісня, сповідь українців всіх областей і наших земляків у еміграції. Дві чернівецьких вишивальниці, майстрині народного мистецтва Оксана Микитюк та Галина Михайлишина, упродовж певного часу вишиватимуть «буковинську частину» рушника і в такий спосіб наша область підтримує акцію єднання через традицію. Передання рушникової естафети відбулося у Чернівецькому обласному музеї народної архітектури та побуту в присутності тернопільської та київської поважних делегацій, а також буковинських поціновувачів рідної культури. Модерував захід заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин міста Чернівці, директор Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк.

У вітальному слові очільниця управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації Олена Боднар зазначила: «Насправді ця багатолітня ініціатива вишиваного єднання дуже промовиста і як ніколи потрібна саме зараз. Адже, як показують реалії, ми дуже добре об’єднуємося проти когось, захищаючи своє. А не менш важливо об’єднуватися навколо чогось – навколо власних цінностей, ідей, об’єднуватися з однодумцями. Ми дуже раді з того, що Рушник єднання «Цвіт вишиванки» прибув у Чернівці, наша область залюбки долучиться до такого символічного проєкту».

Особливого піднесення імпрезі просто неба надав виступ Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю імені А. Кушніренка. Зі щирими словами вітань до всіх присутніх звернулися ініціатори проєкту Рушник єднання «Цвіт вишиванки» - Світлана Батайлюк, директорка департаменту культури і туризму Тернопільської обласної військової адміністрації; Євген Філь, ініціатор і співорганізатор Міжнародного вишитого рушника єднання «Цвіт вишиванки», військовослужбовець ЗСУ; Михайло Ратушняк, співорганізатор Міжнародного вишитого рушника єднання «Цвіт вишиванки», голова ліги підприємців «Українська справа».

«Дуже знаково, що наш спільний рушник прибув сьогодні до серця Буковини, адже саме звідси, з цього чудового міста, розпочалося свято Всесвітній день вишиванки, саме тут Леся Воронюк започаткувала глобальну ініціативу єднання навколо етнокультури та традицій. Адже це направду наш генетичний код, наше коріння і наша сила», - зазначила Світлана Батайлюк.

Поважна столична делегація, яка власне і передала естафету «Рушник єднання», завітала на зустріч у такому складі: Сергій Анжияк, очільник делегації з Києва, директор департаменту культури Києва; Федір Баландін, директор Київського міського центру народної творчості та культурологічних досліджень; Наталія Мельничук, начальниця відділу культури Дарницької районної державної адміністрації; Яна Власенко-Бернацька народна майстриня, членкиня Національної спілки художників України; Інна Туркеня, директорка Культурно-мистецького центру Дарницького району Києва; Марина Романович, головна спеціалістка відділу культури Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Народний фольклорний ансамбль пісні та побутового танцю «Громиця», художній керівник - Євген Пихтін.

         «Сьогодні вже йшлося про вишивку як генетичний код і це правда. Кожен рух голки з ниткою – генетично зумовлений, він несе родовий досвід. Тому вишивка – це ціла мова, це наша знакова система», - зазначив Сергій Анжияк, який очолював делегацію киян.

«Бачимо, що над вітряками хмари грозові зібралися, то ми зараз їх піснею будемо розганяти», - пожартувала голосиста «Громиця» і від їхнього неймовірного насправді виступу було всіляко – піднесено, світло, щемко, і аж слізно. Особливо на словах з усім відомої народної пісні «Ой, зійдімося, роде»: «Зійдімося, родиночко, бо вже нас немножечко»…

Кульмінацією дійства стало передавання Рушника єдності «Цвіт вишиванки» - ця акція у хмарні часи покликана додати світла, відчуття приналежності до власної культури, до спільних традицій. Адже наша українська традиція – як цей рушник: полотно єдина, а кожен регіон виписує на ньому свій унікальний узір.