Новини

ПОРТРЕТ-СПОМИН ПРО «ЖІНКУ З РІЗДВЯНОЮ ДУШЕЮ»

У світлу передвеликодню пору в Буковинському центрі культури і мистецтва відбулася особлива зустріч – портрет-спомин про видатну буковинську майстриню Василину Сумаряк. Цінні родинні згадки, помережані відгуками сучасників – це перші та базові штрихи до портрета майстрині. Другі же штрихи – це виставка її робіт (писанкарство, вишивка, ткацтво), і з представлених на виставці робіт відвідувачі могли зримо уявити орнаментальну палітру Василини Сумаряк, її впізнавані мотиви тощо.

У вступному слові очільник нашої установи, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк слушно зазначив, що є всі підстави говорити про Василину Сумаряк як найкращу народну майстриню писанкарства на Буковині. Знаємо про те, що Україна готує три елементи нематеріальної культурної спадщини до репрезентативного списку світової спадщини ЮНЕСКО (це кобзарство, решетилівська вишивка білим по білому і як міжнародний елемент (спільно з Естонією) – писанка).

«На жаль, ми не можемо вписати ім’я Василини Сумаряк як носія живої культурної спадщини, адже вона відійшла у засвіти. Але її вклад у розвиток саме традиційного буковинського писанкарства – безцінний. На Різдво цього року Василині Сумаряк виповнилося би 75. 7 січня 1948 року в Усть-Путилі дівчинка Васюта прийшла у цей світ… І в таку переломну пору (і водночас глибокосимволічну) думається багато про що. Великдень у часи Першої, Другої світових воєн. Як тяжко не було, а паска і писанка на столі мали бути. Було й так, що хтось в саму великодню пору відходив, а писанки все одно писали, мусіли писати, бо писанка – це життя. Ми знаємо чимало трактувань, чому писанка нашими предками писалася саме на сирому, живому яйці. Одне з трактувань – що жовток – це сонце, писанка – це повітря, а шкаралупа – це та матеріальна оболонка. І писанку саме розписують, а не розмальовують, це принципово».

До слова сказати, спеціально для заходу була сформована виставка-тандем, адже на ній були представлені ранні класичні роботи Василини Сумаряк (приватна колекція Миколи Шкрібляка) та новіші роботи майстрині, котрі зараз зберігаються у родинній колекції.

Донька Василини Сумаряк, членкиня Національної спілки журналістів України Алла Чечул зізнається: у родині залишилося зовсім мало маминих робіт, адже писала майстриня дуже часто під замовлення (чи родині та іншим близьким людям, чи охочим отримати віртуозну писанку іноземцям), тож роботи Василини Сумаряк живуть у світах, якщо нові власники писанок, звісно, потурбувалися про збереження такого делікатного артефакта народної культури.

«Почала писати писанки (як і вишивати, до речі), моя мама у дуже ранньому віці. Причому це так доля повела. Василина лиш тільки народилася – як їй з родини забрали батька, арештували. А мама залишилася сама – без чоловіка поруч, без роботи, з дому навіть її вигнали. І ось як заробляти жінці з немовлям? Тому щось вшиє, тому писанку спише.. І мала Василинка коло того росла і то з перших хвилин свого життя вдихала. Ніхто і не думав спочатку, що в неповних три мала дитина потягнеться до кирстки (писачка тобто) і воску. То ж небезпечно. А мама так плакала, як від неї забрати пробували, що їй і не дуже боронили. А коли вже моя мама дорослою жінкою стала писати писанки – то і собі, і людям.. Багато було таких господинь, що хотіли мати писанку суто від неї. Вона дуже любила симетрію – її писанка дуже точна з погляду геометрії. За сезон писала 1000 і більше писанок, а за день до сто писанок розводила і до вечора їх заповнювала. Вона тим жила. І от як від дитини колись пробували марно відібрати писачок – так і від неї старшої вже би ніхто не відібрав. Як вона в останні роки дуже хворіла (а людям, що мають інсульт чи слабе серце з гарячим воском працювати шкодить) – ми її дуже просили не писати, але де би вона нас слухала… То неможливо було зупинити, вона тим дихала і тим жила»…

Пані Алла згадує різні часи – і коли за знаменитими писанками Василини Сумаряк приїжджали з Румунії чи Австралії, і інакші цілком часи – коли писанки писалися при закритих наглухо ковдрою вікнах, бо не можна… Писанкарство як аскеза, писанкарство як життя – Василина Сумаряк своєю творчістю в народних знаках говорила про те, що читала у власній душі. В історії роду. В історії краю. І тисячоліттями настояній ментальності правдивої Гуцулії.

Нагадаємо, що Василина Сумаряк - майстриня народного ткацтва, писанкарства, заслужена майстриня народної творчості України, лауреатка обласної премії імені Г. Гараса, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Завершився пам’ятний захід буковинською поманою і глибинними діалогами про найголовніше. Жінка з різдвяною душею, яка відійшла у засвіти на самі Зелені свята.. І яка все життя була вірна тій традиції, у якій народжена та вихована.