Новини

«Буковинське Різдво» як онлайн-етнопроєкт: рубрики, тематичні огляди, візуальні форми комунікації

25 – 26 червня 2021 року у Харкові на базі Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва відбулася науково-практична конференція «Традиційна культура в умовах глобалізації: свята і святкування» з міжнародною участю. Методисти Буковинського центру культури і мистецтва також долучилися до її роботи, зокрема кандидатка філологічних наук, методистка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Ольга Меленчук підготувала наукову доповідь на тему: „Буковинське Різдвоˮ як онлайн-етнопроєкт: рубрики, тематичні огляди, візуальні форми комунікації», яку пропонуємо вашій увазі.

Карантинні обмеження внесли корективи у проведення традиційних свят, конкурсів та фестивалів. Щорічне Буковинське Коло Коляди – свято «Від Різдва Христового до Йордану», яке зазвичай проводиться на відкритому просторі у Чернівецькому обласному музеї народної архітектури і побуту, наприкінці 2020 року було перенесено в онлайн формат. З ініціативи Буковинського центру культури і мистецтва, зокрема його директора, ідейного натхненника мистецького проєкту «Буковинське Різдво», заслуженого діяча мистецтв України Миколи Шкрібляка, у Фейсбуці була створена відповідна сторінка, де від першого дня посту – 28 листопада до 28 лютого 2021 р., упродовж 92 днів (а це рівно четвертина року!) щоденно виставлялися тематично різнопланові матеріали (92 публікації!) за такими основними рубриками: «Етнографічні роздуми до проєкту», «Колядування і віншування» (відео майстер-класів), «Народні прикраси, іграшки» (відео майстер-класів); «Святкова кухня» (відеосмакота); «Різдвяні історії» (відеосюжети), «Мистецька палітра Буковинського Різдва» (візії художників), «Етноялинка Буковинського центру культури і мистецтва», «Файні колядники у нас». Усі матеріали об’єднано Буковинським Колом Коляди, де учасники мали змогу колядувати, готувати страви, виготовляти власноруч різноманітні іграшки та прикраси, одне слово, проявляти весь свій творчий потенціал.

Мистецький етнопроєкт головно реалізовував творчий колектив Буковинського центру культури і мистецтва, а також тисячі учасників з Буковини та України в цілому, а це народні артисти України, аматорські колективи, народні умільці, працівники закладів культури, музеєзнавці, обдаровані діти з мистецьких шкіл краю та ін. 

Примітно, матеріали рубрики «Етнографічні роздуми до проєкту» ґрунтуються на широкій науково-теоретичній базі опрацьованих джерел, на основі яких вибудовано розмисли на тему духовних практик, традицій, звичаїв та обрядів, пов’язаних із зимовим періодом святкувань. Цикл матеріалів у цій рубриці налічує майже два десятки записів. Авторка заміток, дослідниця традиційної культури, літературознавиця, письменниця та кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Іванна Стеф’юк, актуалізуючи на тій чи тій темі, до своїх цікавих спостережень та розповідей залучає також відомості етнографічного характеру із багатьох джерел науково-теоретичного спрямування. Приміром, праці В. Шухевича «Гуцульщина», книги оповідей про народні традиційні свята А. Яківчука «З роси і води», спогадів Ґ. Дроздовського «Тоді в Чернівцях і довкола», енциклопедичного довідника В. Войтовича «Українська міфологія», експедиційної хрестоматії «Буковинські говірки» (укладачі Наталія Руснак, Ніна Гуйванюк та Валентина Бузинська), ілюстрованої монографії І. Сеньківа «Гуцульська спадщина», наукової студії М. Горбаль «Різдвяна обрядовість Лемківщини: семантика, типологія, етнічний контекст», а також використовує власні експедиційні записи. 

Вражає широта охоплених тем, зокрема деталізація на видах страв в період Різдвяного посту, особливостях приготування традиційної кулеші (мамалиги, мамалички); розповідь про традицію вишивання та ткання на Буковині у Пилипівський піст (у «Пилипівку») та вірування, пов’язані з процесом виготовлення тканого чи вишиваного виробу; роз’яснення важливості того чи того свята та акцентування на обрядовості, наприклад, що властиво для святкування Введення або Третьої Пречистої, Дня Катерини (з’ясовується обрядове розуміння концепту «доля»), Андрея (Андрія) (йдеться про парубоцькі збиткування у цей день та символіку у традиційній культурі «хвіртки», «брами», яку викрадають). Або, наприклад, про іменинні традиції, що побутують на Буковині та ті, які є вкрай малопоширеними нині. Йдеться про обряд пошанування чоловіків-іменинників «чугою» (сакральне деревце ялинки чи сосни, прикрашене паперовими квітами та вітальною запискою із подарунком), що внесено до обласного Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. 

У публікації «Тиха ніч, свята ніч…» від 6 січня 2021 р. І. Стеф’юк узагальнює особливості підготовки до Святого вечора, акцентує на різдвяній атрибутиці та ритуальних діях, мовить про колядування як сакральне спілкування, зокрема ґаздівську коляду та традицію частування колядників й обмеження ними вживання міцних напоїв. Звертає увагу дослідниця і на особливу постріздвяну пору – «короткі мʼясниці», коли можна освідчуватися, свататися та навіть справляти весілля. Деталізує дослідниця на обрядовій ролі калфи (берези) – лідера колядницького чи маланкарського гурту. 

У роздумі «Що то за звір: штрихи до обрядового бестіарію» авторка проводить паралелі між вовком, якого у народній традиції культурі називають «колядником» і ведмедем та з’ясовує їхню присутність у новорічно-різдвяній обрядовості. І. Стеф’юк простежує символіку цих образів та побутування їх у святково-обрядовій культурі ще з часів індоєвропейських племен. 

Окремо авторка розглядає значення обрядово-захисних свічок (йорданської, стрітенської, страсної), особливості гуцульського обряду «купати трійцю» (занурення трійці-свічника у свячену воду з метою погашення після водосвяття), «гріти діда» (у Чистий четвер маленькі діти приносять родичам запалену свічку у лампадці або іншій посудині), звичаї та обрядові дійства зі свічками («свіччине весілля») й стверджує, що «[…] більшість обрядово-захисних свічок мають компонент перенесення живого вогню – йорданську намагаються принести додому непогашеною, стрітенську взагалі колись проносили спеціальною ходою, вогонь страсної свічки від хати до хати приносять діти, і з цього вогню палиться потім ватра для предка (ось вона, безперервність поколінь і світів)» [3]. 

У записі шостому від 9 грудня 2020 р. І. Стеф’юк порушила актуальну проблему повернення до живої традиції сучасним суспільством, зазначивши: «Можна, звісно, бачити лише те, як світ глобалізується, ідеалізувати минуле (яке нібито було тільки в стрічках-віночках і дуже урочисте), а можна… обернутися до живої, рідної і фантастично красивої традиції обличчям. Дуже важливо, щоби етнографія не зводилася до бальзамування, а поверхневий «патріотизм» – до туги за минулим» [2]. 

У рубриці «Колядування і віншування» запропоновано для перегляду відео майстер-класу української та румунської колядки у виконанні студентського фольклорного ансамблю «Буковиночки» кафедри музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича під керівництвом кандидатки педагогічних наук, членкині Чернівецького обласного відділення Національної всеукраїнської музичної спілки Ярини Вишпінської; відеозапис старовинної бессарабської колядки «Вчора ізвечора» у виконанні творчого колективу Народного дому села Бузовиця Кельменецького району (тепер Дністровського району) Чернівецької області разом з директором Інною Сташкевич; майстер-класи Чернівецького фольклорного театру-студії «Ґердан», народного аматорського колективу «Марічка» (художній керівник Любомир Равлюк), молодіжного гурту із Вижниці, а також родинних колядувань. 

Окрім того, у Буковинському Колі Коляди взяли участь колядники з інших міст України, віншування яких увійшло у рубрику «Файні колядники у нас». А це виконавці з Сумщини (Зразковий аматорський фольклорний колектив «Маківки» Грунського сільського будинку культури (худ. керівник Наталія Барченко), народний аматорський фольклорний колектив «Ярославна» Путивльського районного будинку культури (худ. керівник – заслужений працівник культури України Олена Черв’яцова), Євгенія Кулижка – учасниця гуртка сольного співу Верхньосироватського сільського будинку культури), Івано-Франківщини (Навчально-методичний центр культури і туризму Прикарпаття) та Київщини (Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи, народний аматорський ансамбль української пісні «Криниченька» Бородянського палацу культури ім. Т. Г. Шевченка, народний фольклорний колектив «Червона калина» с. Лука Києво-Святошинського р-ну, народний аматорський колектив «Любисток с. Дружня Бородянської ОТГ, тріо «Козачка» Національної філармонії м. Київ, ансамбль «Вітрила» Шпитьківської ДМШ, народний вокальний ансамбль «Березіль» м. Обухів, ансамбль шумових інструментів «Стук-грюк бенд» м. Обухів) тощо. 

Незвичайною енергетикою наповнені витвори, зроблені власними руками. У цьому переконували буковинські майстри народної творчості, які за допомогою відео майстер-класів навчали давнім традиціям виготовлення новорічно-різдвяних іграшок та прикрас з екоматеріалів, які мали символічне значення та виконували роль оберега. У межах рубрики «Народні прикраси, іграшки» було організовано відео майстер-клас з витинанкарства (втілив народний майстер Національної спілки майстрів народного мистецтва України Василь Беженар); за допомогою природних матеріалів (виноградної лози, гілочок хвойних дерев, сухоцвіття, плодів шипшини, горіхів, шишок тощо) художниця і мистецтвознавиця Альона Беженар в’язала різдвяний віночок. Майстриня художньої вишивки Галина Михайлишина ділилася секретами вишиття народної іграшки на Різдво. Майстер лозоплетіння Михайло Гева зі Сторожинця разом з глядачами виготовляв з лози оригінальну прикрасу на ялинку. А сторожинчанка, майстриня соломоплетіння Національної спілки майстрів народного мистецтва України Лариса Броска плела символічного солом’яного павука, який здавна вважався важливим атрибутом Різдва, надійним оберегом, в образі якого, начебто, Бог-Творець заснував світ. З цього ж міста майстриня художньої кераміки Олеся Васелович демонструвала процес ліплення з глини декоративних керамічних фігурок. Художниця з Чернівців Ганна Фочук залучала до створення авторської об’ємної іграшки-коника (в українській культурі образ коня символізував невпинний рух сонця, бо, як стверджує В. Войтович, «сонце їздить на колісниці, запряженій трійкою коней»), яка поєднує основні конструктивні прийоми паперової пластики (складання, згинання, вирізування, склеювання) та базові форми орігамі. Майстриня прикрас з бісеру Ганна Ватаманюк запропонувала створити бісерну китичку, яка доповнюватиме образ новорічної ялинки. Буковинська вишивальниця, вчителька трудового навчання Христина Семенко виготовляла Різдвяного ангела, вишитого атласними стрічками на пластиковій канві. Художниця Олена Тимчук технікою петриківського, самчиківського, яворівського чи косівського розпису гуашевими або акриловими фарбами навчала декорувати святкові фігурки з картону чи ДВП, популяризуючи цим самим кращі традиції народного розпису. 

Особливими смаками вирізняється буковинська традиційна кухня. Своїми рецептами приготування святкових страв, а це: кутя, узвар, малай, м’ясо з чорносливом, тушковані печериці, молдовські плачинди, картопляні зрази по-хотинськи, квасоля з білими грибами, морквою і цибулею, маринований чорнослив, різдвяні калачики, запечений короп, «підпалена риба», червоний борщ з вушками, пісний борщ із «писаними фасульками» та домашнім тістом, пампушки з саламахою у рубриці «Святкова кухня» поділилися як професійні кухарі, так і відомі буковинські ґазди, які шанують й зберігають автентичні традиції куховаріння. Приготувати святкову смакоту пропонували: буковинський шеф-кухар Сергій Кінський, художники Марина Рибачук й Анатолій Фурлет, художній керівник Будинку культури с. Мала Буда на Герцаївщині Наталія Чевка та її донька Чезара, господині Роза Ротар (с. Котелеве, Новоселиччина), Валентина Швабюк (м. Хотин), Наталія Вятковська (м. Вижниця), Наталія Корній (с. Ленківці, Кельменеччина), Тетяна Вудвуд (с. Стрілецький Кут, Кіцманщина), Марія Шевчук (с. Прилипче, Заставнівщина), Ганна Гайсенюк (с. Атаки, Хотинщина), членкиня польської спільноти на Буковині Анна Гринчук (м. Чернівці) та ін. 

Окремо у відеосюжетах учасники «Буковинського Різдва» переповідали щемливі і пам’ятні історії, пов’язані з Різдвом. Серед них артисти, журналісти, митці та звичайні буковинці, зокрема Оксана Савчук, Іван Кавацюк, Леся Горова, Дмитро Курик, Аліна Хрищук, Галина Якович, Орися Запаранюк, Олександра Гасяк, Марія Штефуряк, які пригадали щасливі і складні моменти особистої життєвої долі. 

Народні артисти України Оксана Савчук та Іван Кавацюк (дует «Писанка»), які народилися у Різдвяну пору, поділилися своїми спогадами з дитинства, з яким трепетом, любов’ю та відповідальністю готувалися у їхніх родинах до коляди, де сповідувалася правда, щирість, а найголовніше було духовне єднання з Богом, бо найперше у цей час прославляли народження маленького Ісусика. Оксана Савчук пригадала, що у дитинстві бачила справжнє таїнство підготовки до вертепу, бо спеціально для цього шили костюми, готували сценарій. Співачка повідала таємниці святкування Різдва у їхніх з чоловіком родинах, справжнього ритуального дійства, коли родичі перш ніж приходили з церкви додому, промовляли молитву за душі померлих, а тоді брали калачі, свічку, виходили на поріг хати, ставали на коліна, зверталися до неба, яке в цей час вважається відкритим, та просили в Бога миру, здоров’я, достатку, благополуччя, а відтак сідали за святковий стіл. Співачка зізнається, що батьки вчили їх «народжувати Ісусика» у своєму серці, проявляючи милосердя до бідних та знедолених. Цю істину артисти засвоїли на все життя. 

До рубрики «Різдвяні історії» музично-поетичне віншування також надіслала композиторка й співачка, народна артистка України Леся Горова, яка є постійною гостею різноманітних фестивалів, конкурсів, мистецьких свят, що проводяться на Буковині, в тому числі фольклорно-етнографічного свята «Від Різдва Христового до Йордану». 

Подумки переносить у власне дитинство розповідь про святкування Різдва майстра художнього дереворізьблення, завідувача кафедри декоративно-прикладного мистецтва Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Дмитра Курика, який згадав дитячі літа, як у родині прибирали оселю, ходили із зіркою колядувати. Тому і нині, кожного року, як у дитинстві, з нетерпінням чекає цього свята. 

Майже три десятки записів увійшли до рубрики «Мистецька палітра «Буковинського Різдва» (візії художників)», де детально простежено звертання буковинськими митцями до теми Різдва та відтворення ними різдвяних образів, багатосюжетних композицій в образотворчому та декоративно-ужитковому мистецтві. Дослідження М. Шкрібляка, А. Беженар, О. Меленчук, Л. Курущак присвячені різдвяним мотивам у творчості І. Балана, Я. Баланецького, А. Беженар, В. Беженаря, С. Білоцерківської, В. Ворончака, Н. Ворончак, М. Гебрін, О. Гармидера, В. Гамаля, І. Гуцула, О. Дамянової, В. Жаворонкова, Я. Заяця, З. Кіфуляк, С. Колісника, Л. Косович, В. Косовича, К. Кравчука, О. Криворучка, Д. Курика, Г. Олійник, Т. Покотило, Я. Січкаря, Д. Соніка, Г. Фочук, А. Фурлета. 

Наявність зворотного зв’язку у вигляді коментарів під конкретним дописом або переглянутим відео забезпечувало комунікацію між автором, виконавцем і читачем, глядачем. Крім того, популяризація публікацій підтримувалася численним перепощуванням матеріалів, що сприяло залученню до перегляду широкої аудиторії шанувальників народних традицій. Наприклад, під дописом А. Беженар «Велич і таїнство святої вечері на полотні Валерія Жаворонкова» у коментарі доньки Вікторії Дутки-Жаворонкової (Viktoria Dutka-Zhavoronkova) до публікації зауважено: «Дякую усім, хто пам’ятає мого батька, художника, педагога, Людину... через призму часу все чіткіше проявляється його образ – оригінального графіка, співця буковинського пейзажу, філософа та терплячого вчителя. Мистецька спадщина Валерія Жаворонкова, яка вражає образною насиченістю та багатством технічних прийомів, ще чекає свого справжнього визнання» [1]. Подібних відгуків було не те що сотні, а тисячі від вдячних читачів, як, приміром, від дописувачки Олени Кутецької, яка під постом «Буковинське Різдво» зафіксувала свою емоцію словами: «Радість, затишок і відчуття свята, казки, дива... а ще нові знання в святкуванні Різдва, традиціях, звичаях... Прекрасні роботи майстрів, неймовірна музика і спів! Надзвичайно цікавий етнопроект!». 

В епоху суцільної комп’ютеризації, коли світ переформатовується, видозмінюються усталені форми, методи роботи з аудиторією, масштабний онлайн-етнопроєкт «Буковинське Різдво» став об’єднавчим чинником у сучасному житті українського народу, популяризатором його давньої обрядовості, звичаєвої культури та фольклорно-етнографічних традицій в цілому. 

Список використаних джерел: 

1. Беженар А. Велич і таїнство Святої вечері на полотні Валерія Жаворонкова (мистецька палітра онлайн етнопроєкту «Буковинське Різдво»). Із творчого доробку (вибране двадцять третє) [Електронний ресурс] // Facebook.– 2021. – 28 лютого. – Посилання . 

2. Стеф’юк І. «Вона повертається» (Роздуми до етнопроєкту «Буковинське Різдво». Запис шостий) [Електронний ресурс] // Facebook. – 2020. – 9 грудня. – Посилання . 

3. Стеф’юк (Олещук) І. Від Йорданської квітки до свіччиного весілля (Роздуми до етнопроєкту «Буковинське Різдво». Запис чотирнадцятий)[Електронний ресурс] // Facebook. – 2021. – 22 січня. – Посилання .

Ольга Меленчук,

к. філол. н., методист науково-методичноговідділу

дослідження та популяризації традиційної культури

Буковинський центр культури і мистецтва

olia.burd@gmail.com