Регіональні особливості знаків-символів буковинських писанок. Творча манера воскового розпису Василя Беженаря

Писанки – це шедеври мініатюрного живопису, які є культурною скарбницею не тільки буковинського краю, України, а й усього світу. На жаль, через проблему збереження крихкого твору мистецтва сьогодні чимало зразків писанкового орнаменту до нас не дійшли. Дати мистецтвознавчу оцінку даним об’єктам дослідження ми можемо лише переглянувши письмові ілюстровані джерела ХІХ – початку ХХ століття, колекції музеїв, приватні колекції Михайла Фірчука, Івана Балана, Миколи Шкрібляка та сучасні зразки писанок народних майстрів.

До проблем походження феномену писанкарства, його традицій, техніки розпису, символіки та особливостей збереження зверталося багато дослідників: Ігор Гургула, Павло Чубинський, Світлана Белінська, Авксентій Яківчук, Олексій Соломченко, Олександр Кожолянко, Ірина Міхєєва, Ганна Шовкопляс, Людмила Атлантова, Євген Антонович, Віра Манько, Микола Шкрібляк, Наталія Суруджій, Альона Беженар та інші.

З писанками пов’язано чимало легенд, повір’їв, переказів, традицій, звичаїв, обрядів, які виникли ще в дохристиянську добу, згодом вони видозмінювалися, а з прийняттям християнства набули нової якості, пов’язаної з дійством освячення паски під час християнського свята Воскресіння Христового. Писанка своєю багатою семантикою орнаментальних мотивів влилася у мистецтво і відбувся її розвиток із сакрального твору у своєрідний вид декоративно-ужиткового мистецтва. І все ж особливістю писанки є те, що вона не перетворилася на предмет сувенірного побуту, а зберегла автентичну культову цінність [5].

Буковина через поліетнічність краю стала джерелом багатства орнаментальних мотивів. А якщо виходити з умовного поділу краю на етнографічні зони, можна виокремити писанки буковинського Подністров’я, гірських та південних районів Буковини.

Як засвідчують етнографічні матеріали у давнину на Буковині майстрині писали писанки спочатку на журавлиних, дещо пізніше – на курячих, качиних та гусячих яйцях. Писали на сирих яйцях протягом сорока днів посту, але саме писанкарськими вважалися два тижні перед Великоднем.

Традиційною технікою написання писанок вважається восковий розпис. Для цього використовували «писальця» самостійного виготовлення (з бляхи чи фольги) у вигляді лійочки, бджолиний віск та барвники. Барвники варили власноруч. З кори дикої яблуні отримували жовтий колір, з лушпиння цибулі – від рудого до темно коричневого, з дуба – чорний, кори чорної вільхи або ягоди чорної бузини – фіолетовий, лушпиння соняшника, додаючи мідний купорос – зелений.

Колір писанки мав символічне значення. Червоний означав любов, радість життя; жовтий – сонце, місяць і зорі; зелений – весну, пробудження природи, рослинний і тваринний світи; блакитний – небо і повітря; коричневий, бурий – землю та її приховану життєдайну силу; чорний – пошана душ померлих, подяка за охорону від лихих сил [3].

На Буковині тло писанки було переважно бордового, коричневого, чорного та червоного кольорів. Для орнаментів майстрині переважно використовували червону, жовту, оранжеву, зелену фарбу. Рожева, блакитна і фіолетова була лише невеликими вкрапленнями в загальну композицію писанки. Блакитна використовувалася епізодично.

"Баранці"	"Безконечник"	"Божа ручка"

"Вишеньки"	"Грабельки"	"Дерево життя"

Часто для фону писанок південних районів Буковини та Подністров’я майстрині відводили стільки, або більше місця на яйці, як для самого орнаментального мотиву. Зустрічаються писанки поділені на дві рівні меридіальні частини, де кожна половина розписана одним символом, що займає усю площину яйця. Здебільшого такі писанки були симетричними.

Розподіл поверхні писанок гірських зон Буковини дещо складніший. Тут майстрині ділять яйце на декілька площин, поясів, медальйонів, сегментів. Зустрічаються також писанки розділені на 12, 24, 40, 48, 96 частин – це мотив «клинці». [2].

Усі орнаменти писанок можна поділити на декілька груп: космогонічні, геометричні, фітоморфні, зооморфні, релігійні, предметно-побутові, побутово-сюжетні та каліграфічні.

У всіх етнографічних зонах Буковини найпоширенішими є найдавніші космогонічні (солярні) символи. До них можна віднести: сонце, косий хрест, качині шийки, троячок та інші.

"Дзвінички"	"Дуб"	"Заячі вушка"

"Зірки"	"Квіти"	"Кептар"

Практично не існуєсеред буковинських ні однієї писанки, на якій би не було геометричного орнаменту. До найбільш вживаних геометричних елементів відносяться: ромб, хрест, квадрат, зірка, сорок клинців, безконечник.

Зображення фітоморфного орнаменту також зустрічається по всій Буковині, але найбільше – в Подністров’ї. Здебільшого – листочки, овочі, рослини і квіти, вазонок або дерево життя. Писали листочки дуба, клена, берези, верби, калини, папороті, галузки смереки. З овочевих, фруктових, зернових культур зображували яблука, сливки, огірки, горох, квасолю, ягоди, колоски пшениці. З квітів – ружі, барвінок, тюльпани, соняшник, півонії, гвоздики.

"Коники"	"Косиці"	"Орхідея"

"Поперечний данець"	"Пшеничний колосок"	"Півень"

Чільне місце в усіх етнографічних зонах Буковини займають стилізовані зображення комах, бджіл, равликів, метеликів, а також елементи зооморфного орнаменту: заячі вушка, качачі шиї, курячі лапки, півнячі гребінці, баранячі роги.

Інший вид розповсюдженого орнаменту – релігійний. Серед символічних мотивів – церкви, монастирі, каплички, риби та хрести. Останніми роками загальну композицію писанки доповнюють написами: «Христос Воскрес», «ІНЦІ», «ІНР».

Ще один вид орнаменту, що зустрічається на писанках – предметно-побутовий. Тут можна зустріти все, що оточує людину в побуті: грабельки, драбинки, рушники, кошики, гребінці, кептарі, тайстри, пояси. Відтворено цілі предмети, або окремі їхні елементи, зараз здебільшого втратили символічне значення.

Для писанок буковинського Підгір’я найпоширенішими залишаються геометричні мотиви. Найчастіше зустрічаються тут символи, виконані рисками, відрізками, прямими, криволінійними, заокругленими, дугоподібними лініями. Серед них: кривульки, зубці, сіточки, крапковане, решітки, драбинки, пасочки, хрестики, трикутники, ромби, квадрати, скісні та інші.

"Півнячі гребенці"	"Равлик"	"Риба"

"Ромб"	"Ружі"	"Рушничок"

Рослинна символіка натомість займає значно менше місце. Найчастіше якщо і зображали рослини, то не цілі, а їхні частини. Поширеною була тут зооморфна орнаментика: олені, коні, риби, птахи.

Часто майстрині на Підгір’ї писали християнські символи: хрести-вазони, грецькі хрести з чотирма рівними раменами. Іноді наносили до шести хрестів, що пересікалися між собою. Така писанка дістала назву «Великдень». Зустрічаються ще й такі писанки як церковці та дзвінички.

Кольорова гама писанок буковинського Підгір’я яскрава, майстрині використовують переважно жовтий, оранжевий, червоний кольори. Фон писанок здебільшого темно червоний, коричневий, чорний. Вкрапленнями слугують зелений, блакитний, рожевий і фіолетовий кольори. На інших зонах Буковини колорит писанок був стриманий [4].

Все ж писанки Підгір’я відрізняються від писанок Подністров’я та південної зони Буковини складнішим письмом символів, їх чіткішим розміщенням, поліхромністю розписів.

Зауважимо, що на писанках півдня Буковини поширена і геометрична, і рослинна символіка. А трактування рослинних мотивів тут перегукується з традиціями етнографічної зони Подністров’я. Тільки у загальній будові писанки характерне використання відносно великих символів у порівнянні з площею самого яйця. Такі писанки відрізняються лаконічністю форми, гармонією орнаменту, простотою побудови та обмеженою, стриманою гамою кольорів [1].

"Сонечка"	"Стріли"	"Тригвер"

"Тризуб"	"Тюльпан"	"Хмара"

"Хрест"	"Цвіт яблуні"	"Церква"

Розвиток мистецтва писанки, як і кожного виду декоративно-ужиткового мистецтва тісно пов'язаний з народними майстринями, які відіграли важливу роль в формуванні стилістичних тенденцій розвитку культури краю. Раніше писали писанки тільки жінки. Тепер серед майстринь відомі й імена чоловіків: Михайла Фірчука з села Виженка Вижницького району, Михайла Дутки з Путильського району, Івана Снігура, Миколи Шкрібляка, Василя Беженаря з Чернівців та інші. Огляд художнього набутку останнього майстра дає змогу провести мистецтвознавче дослідження його авторської манери письма та відзначити оригінальні технічні прийоми.

Молодий майстер народного мистецтва Василь Беженар народився 1 липня 1986 року в с. Нелипівці Кельменецького району Чернівецької області. Вищу професійну освіту здобув у Кам’янець-Подільському національному університеті ім. Івана Огієнка. Працював у Нелиповецькому навчально-виховному комплексі та у Кельменецькій художній школі, а з 2014 р. – методист з питань діяльності художніх шкіл навчально-методичного відділу мистецьких закладів та підвищення кваліфікації Буковинського центру культури і мистецтва. Він – активний учасник міжнародних, всеукраїнських, обласних виставок, конкурсів, фестивалів, арт-перфомансів, ярмарків, благодійних акцій, мистецьких проектів, провів шість персональних виставок у Кам’янці-Подільському, Чернівцях, Коломиї та Молдові. Роботи зберігаються в музеї писанкового розпису м. Коломиї, приватних колекціях України та далеко за її межами. У ресторані «Гопачок» м. Чернівців знаходиться композиція з традиційних писанок, що виконав майстер. За творчі здобутки художник удостоєний почесної грамоти Чернівецької обласної ради.

Нині Василь Беженар відроджує традиційну техніку воскового розпису писанок, навчає цьому мистецтву своїх донечок Єлизавету і Тетяну, викладачів, учнів, студентів різних навчальних закладів області, молодь і навіть людей поважного віку. У його авторській манері органічно поєдналися самобутні народні знаки-символи з модерновими мотивами, які мають виразний колорит. Панівні орнаментальні структури у писанках Василя: геометричні, космогонічні, рослинні, християнські, орніто, зооморфні предметно-побутові та каліграфічні. Пише на курячих, качиних та гусячих яйцях.

Участь у фестивалі писанок, м.Київ, 2017 рік	В.Беженар, композиція із традиційних писанок, ресторан "Гопачок", м. Чернівці	Участь у фестивалі писанок, м. Київ, 2018 рік

Відомі роботи на зразок автентичних писанок: «Божа ручка», «Сонечка», «Ружа», «Ромб», «Безконечник», «Великдень», «Сорок вісім клинців», «Хрест», «Хмара», «Вітряк», «Дзвінички», «Церковця», «Дерево життя», «Барвінок», «Соняшник», «Дубовий листок», «Калина», «Вербова бечка», «Колоски», «Сосонки», «Вишеньки», «Яблунька», «Тюльпан», «Огірочки», «Равлик», «Риба», «Олені», «Коні», «Баранець», «Півень», «Лапки», «Грабельки», «Вила», «Коромисло», «Сокирки», «Кошички» та інші. Тут автор звертається до первинних писанкових композицій і створює їх аналогії.

У доробку майстра – й авторські писанки – модернові, це проявляється у семантиці символів, колористичному вирішенні та технологічному процесі виконання. Більшість з таких робіт мають складний поділ поверхні яйця, стилізацію символів та контрастне зіставлення кольорів орнаменту відносно фону.

Особливу увагу привертають об’ємні композиції з писанок «Писанкове дерево», «Дерево життя», «Голуби», «Буковинський розмай» тощо. Деякі з них створюють ілюзію динаміки, ритму інші мають чітку симетрію та виражений композиційний центр. Всі складові композиції писанкаря врівноважені та гармонійно поєднанні.

Писанки Василя Беженаря мають багатогранну систему знаків-символів, гармонію трактування форм, їхню стилізацію і композиційну побудову, що базується на ремінісценціях народних звичаїв та світоглядних уявлень. Творчий доробок правдивого майстра – яскравий приклад збереження та примноження надбань народного та сучасного мистецтва Буковини. 

Джерела та література

1. Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. – Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1993. – 272 с.

2. Белінська С. Б. Писанкарство Буковини. – Чернівці: Чернівецький краєзнавчий музей, 1994. – 8 с.

3. Манько В. В. Українська народна писанка. – Львів: Свічадо, 2001. – 46 с.

4. Соломченко О. Г. Писанки Українських Карпат. – Ужгород: Карпати, 2002. – 238 с.

5. Суруджій Н. М. Писанки наших бабусь. Зібрання писанок Юрія Дмитровича Ференчука. – Чернівці: Місто, - 2016. – 200 с.