У всі часи жінка займала чільне місце у суспільстві. Митці завжди оспівували жіночий ідеал краси у творах живопису, графіки і скульптури. І один з небагатьох відомих буковинських художників, який кодує багатогранність краси жіночого тіла у своїх роботах – Анатолій Житарюк.

«Про святе і грішне» – така промовиста назва персональної виставки художника, яка відкрилася 17 березня цього року в Чернівецькому обласному художньому музеї. Експозиція складається із 42-х робіт. Мистецькі твори автора, виконанні в пастельних і акрилових техніках, зачарували відвідувачів імпрези неймовірно-пульсуючою енергією палітри кольорів, модифікацією образів жінок, постановкою натюрмортів та красою природи.

Анатолій Житарюк упродовж всього свого творчого шляху змальовує жінку в трьох іпостасях: Богиня, Наречена, Мати. Тим самим він визначає важливе місце образу жінки у формуванні національної свідомості на сучасному етапі.

Образ «Богині». Інтерпретація семантики жіночих зображень беззаперечно ґрунтується на міфологічному світогляді античної культури. Головним фруктом на картинах «І нічого тут не вдієш» та «Святе і грішне» бачимо яблуко – міфічний символ, що має різне, часом суперечливе значення: родючість, кохання, знання, мудрість, спокусу, облуду і смерть. Цей фрукт – заборонений плід Золотого Віку. Яблуко також – символ найпопулярнішого образу в мистецтві Афродіти (Венери). Власне символічне значення мають інші фрукти: груші та вишні. Плоди цих дерев символізують безсмертя і є плодами дерева життя, тобто світового дерева. Груші – священні, присвячені трьом богиням: Гері, Афродіті та Помоні. Плоди вишні – символ любові, краси та мужності. Надкушені фрукти мають протилежне значення: розлуку, спокусу, зраду, сутичку і смерть.

ХХ та початок ХХІ століття характеризуються стрімким розвитком етнокультури, своєрідного «етноренесансу» в мистецтві. Її репрезентують такі художні напрями, як етноархаїка, етнофутуризм, етномодерн, етноавангард, етноарт тощо. Це - шлях пошуку новацій, трансформацій та інтерпретацій художниками досвіду минулих епох, синтез народних традицій задля збереження культурної ідентичності українського мистецтва. Так митці стають генетичними носіями етнокультурних цінностей, а їхні твори - об’єктами дослідження істориками, культурологами та мистецтвознавцями.

Своїми етномодерновими картинами поповнила мистецьку скарбницю художниця з Хмельниччини Альона Беженар. Вона не лише мисткиня, а й дослідниця та мистецтвознавиця. Вищу професійну освіту здобула, навчаючись у Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка за спеціальністю «Декоративно-прикладне мистецтво». Мисткиня знаходиться у постійному творчому пошуку, експериментує в різних видах і жанрах мистецтва. Бере активну участь в міжнародних, всеукраїнських, обласних виставках, конкурсах, мистецьких проектах, фестивалях, ярмарках, благодійних акціях, проводить персональні виставки та організовує майстер-класи. З 2019 року працює методисткою науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва.