Новини

Заглянь під маску буковинської маланки

Маланка – це справжня етнографічна анархія. Її неможливо дисциплінувати, режисувати чи передбачити. А ще вона постійно змінюється. Архаїчна тотемна, соціальна, маланка-переберія, етнографічна і навіть суспільно-політична – всі вони різні, і в цьому їхній смак.

Маланка має свої правила, але таємні: чужий їх не відразу роздивиться.

А якщо вслухатися – про що каже Маланка?

•Якщо зараз Маланка – більше смішний образ, і втілюють його часто молоді хлопці, то первісно за Маланку на Путильщині йшла щонайкраща і найчесніша дівчина, це було дуже гонорово. Юрій Федькович згадує: «Котре найкраща й найчесніща дівчина перебирала ся за Маланку. Один парубок за Василя (Чильчика), другий за короля (Місяця), а третій за Діда-Змия з білов та довгов бородов. Маланка мала зірку (звізду) на чолі, була прибрана у самі цвіти і мала з собов три подружечки з рожевими деревцями, котрі подібно, як она сама, були прибрані. Василь (Чильчик) був перебраний за ратая (оратаря), с чепигами або з серпом у руках; а Король з новим місяцем на чолі, а яко мисливець з сагайдаком і луком. Решта ледінів була то за плугатарів, то за мисливців перебрана; плугатарі водили з собов вола або барана, мисливці оленя або сокола, а Змий-дід нарешті, убраний у буйволову шкіру і оперезаний гадюками, водив з собов тура або цапа, мав велику косу у руці і три гробарі з рускалями за поплічників».

При тому увесь обряд маланки є таким собі потойбічним весіллям: Василько (хлопець земного світу) і Маланка (прекрасна істота Нав-світу) хочуть побратися, і тому їхній почет (земні люди) навмисне виряджаються у страшне і смішне, аби відвернути увагу духів з Нав-світу, які хочуть забрати свою Маланку назад.

• Різьбяр і художник Іван Терен, уродженець містечка Вашківці Вижницького району розповів нам про унікальну парубоцьку традицію: «змаг за оленичку». У Вашківцях, як правило, «у маланки» йдуть 4-5 гуртів, і кульмінацією цього дійства стає бóрінка – публічне змагання маланкарських гуртів. Ще покоління тому гурти не просто змагалися, а виходили на міст чи кладку, змагалися над водою і переможець отримував трофей – фігурку з оленячими рогами. Обрядодія має назву «змаг за оленичку» і відображає ще дохристиянські тотемні вірування суспільства, де олень та кінь – своєрідні символи-прообрази Бога і тому найвідповідальніші обряди засвідчуються їхньою участю.

• І давня, і сучасна традиція (до прикладу, у тих же таки Вашківцях) має негласний припис: маланка має своє «місце дислокації»: хата, в якій її збирають, споряджають і цю хату маланка мусить вшанувати танцем, міні-виставою тощо.

• Має вашківецька маланка свою паралельну назву, під якою відома – «Вашківецька Переберія», і вирізняється наявністю гротескних масок у техніці папʼє-маше, традиційними образами є Дід, Баба, Букшандар, Молода та інші. Букшандар – гротескний образ жовніра, вояка австрійської армії.

• В Шубранці Заставнівського району всі маланкарські образи – в масках, лише Молода і Маланка – з відкритими обличчями. Зате Маланці до опівночі заборонено розмовляти.

• Одним із найяскравіших образів буковинського маланкування є красноїльські «крилаті ведмеді». Взагалі образ ведмедя – один із найдавніших, представлений він також у маланкарській традиції села Белелуя Снятинського району. Костюми учасників умовно можна поділити на два типи: конструкція з соломʼяними крилами і очеретяний костюм стогоподібного типу.

За сюжетом, Ведмедів (Урсу) Циган водить на ланцюгу і намагається дресирувати вигуковою пісенькою: «Скачи-скачи, Ведмежа». Костюми Ведмедів шиються заздалегідь і, враховуючи їхню вагу, для цього маланкарського образу обирають фізично витривалих хлопців, які зможуть усю ніч ходити, стрибати і танцювати в такому специфічному і таки нелегкому костюмі.

• Маланка часто бешкетує – може вимагати платню, перекриваючи дорогу, може вимазати перехожого сажею, може зненацька злякати. Тобто в цей день правила диктує маланка, головне – зберегти відчуття міри.

• Образи Діда, Баби, Кози, Чорта, Ірода – наскірізні в різних населених пунктах Буковини, їх можна віднести до типових.

• Специфічні персонажі: Рєджє (король Красної Маланки), Звірі з тронками, колокорами (персонажі з пастушими дзвіночками на хутряному каркасі), Букшандар (жовнір), Урсу (крилаті ведмеді), коні-калушари.

• Іноді Маланка фіксує масову традицію, яка зникла. Так, до прикладу, у селах Шебутинці, Динівці, Костичани, Горбово, Бояни, Тарашани юнаки та молоді чоловіки в різних варіантах втілюють каркасний танець коня: або двоє виконавців танцюють у парному каркасі, або ж кожен виконавець має власний маланкарський каркас і танцює в ньому. Сюжет: кінь кланяється і імітує частування. За давньою традицією, на Буковині та Бессарабії (і не тільки тут) на Новий рік та весілля першим запрошували живого коня, квітчали його (так, як зараз квітчають маланкарський образ), частували калачем. Кінь тут виступає також практично тотемним образом, символом новоліття.

• Один із поширених маланкарських сюжетів також – обрядова смерть і таке ж воскресіння Кози;

• Окремим етнографічним явищем є Суховерхівська маланка, котру ми би охарактеризували як суспільна: в ній головними персонажами є козаки, ця маланка особливо вшановує парубків і дівчат своєї громади, вона не така бешкетна, як сусідні. Навпаки: якщо в інших маланкарських сценаріях маланка «затягає до себе» стороннього, а той пручається, то в Суховерхівській маланці дуже престижно приєднатися до її забави, це гонор. Це дуже музична маланка, з арканом і гайдуком. Як зазначає етнолог Микола Шкрібляк, Суховерхівська маланка чи не єдина акумулювала січові традиції Буковини – адже поруч діяла така потужна Шипинецька січ, ось маланка і «запамʼятала», втіливши на символічному рівні.

*Самобутніми прикладами бессарабського маланкування є Бабинська маланка (Кельменеччина), а також маланки сіл Ширівці та Бузовиця.

• Рівно опівночі маланка закінчується купанкою і… затихає. Стихія всідається, маски знімаються, хаос припиняється. Всі, хто брали у маланці участь – майже не обговорюють її в інші дні. Це як таїнство, яке можливе лише раз на рік. І вона відбувається попри все: попри заборони, зміну тенденцій і плин часу. Маланка – то стихія, етнографічна анархія, яку неможливо регламентувати….

Іванна СТЕФʼЮК - кураторка

етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філологічних наук, письменниця