ЯК І КОЛИ ВИПІКАЮТЬ ПАСКИ У БУКОВИНСЬКИХ РОЗТОКАХ

Паска — головний вид великоднього хліба, поширений по всій Україні. Паски подільські відрізняються від гуцульських, бессарабські — від слобожанських, але чимало в них і спільного. Традиційно господині печуть паски у Чистий четвер, бо у п’ятницю та суботу, найближчі передвеликодні дні, після винесення Плащаниці взагалі не годиться нічого робити. Це час молитви, жалоби і духовної підготовки до Воскресіння Христового. Особливо вірні традиціям люди не те що сокири чи ножиць, а й кухонного ножа не беруть до рук.

Так заведено і в Розтоках на Буковинській Гуцульщині. Саме через те, що у передвеликодні п’ятницю та суботу не годиться використовувати ніж, увесь вміст кошика заздалегідь нарізають шматками — у Розтоках це називається «дора». Нарізана паска, ковбаса, шинка — це все дора. Тобто людина посвятила кошик у церкві і може відразу розговлятися, виходячи з посту.

Традиція двох випікань

У цьому селі паски печуть мінімум двічі на рік: у Чистий четвер (до Великодня) та напередодні Вознесіння (тут це свято називають Спасом). Якщо щодо Великодня все зрозуміло, для чого потрібні паски, то для другого свята потрібне уточнення: Вознесіння — це велике свято, що завершує великодній період. Сорок днів від Великодня ми вітаємося «Христос Воскрес! — Воістину Воскрес!».

У Розтоках на Вознесіння (Спаса) паски несуть на могили рідних (обряд «накривання грібків», або «проводи»), а також роздають «за простибі». Паску споживають за поминальними обідами, які на Вознесіння відбуваються обов’язково. Люди спочатку йдуть до церкви, відтак — на могили рідних, де проходить панахида та загальна молитва, а потім запрошують одне одного на поминальні трапези додому. Враховуючи, що між Великоднем і Вознесінням минає 40 днів, неможливо обійтися одним випіканням — тому паски тут готують вдруге.

Рецепт крізь століття

Тонкощами приготування традиційної випічки поділилася господиня із села Розтоки Наталія Журавець. У її родині рецепт незмінний понад століття: Наталку навчила пекти мама, а маму — бабуся.

Це здобний хліб, зверху прикрашений хрестом, косами, чічками. Для блиску паски змащують яєчним жовтком. Якщо зараз використовують зручні кондитерські пензлики, то бабусі й прабабусі робили саморобні «віхтики» з курячого або гусячого пір’я.

«Кожна прикраса має свій зміст: захист, єдність, оновлення та врожай. Ті ж вироби, що випікають по всій Україні з родзинками та покривають глазур’ю, у нас називають бабками. Бабки солодші, вони ніби на десерт, а от паска — головний великодній хліб. На пасці є знаки-обереги, а на бабці прикраси більше для краси — полива, кольорова присипка.

Паску несуть до церкви для освячення або дають у «поману» за здоров’я. Бабуся розповідала, що в роки голоду гуцули виходили зі становища як могли: основу робили з «разового» (грубого) борошна, а прикраси — з вищого сорту, якщо вдавалося пристарати. Чим більшу паску приносили до церкви, тим кращими ґаздами вважалися. Не щороку паска була на сорока жовтках чи білій муці, але завжди люди закладали в неї найкращі помисли, коли її печуть», — розповідає пані Наталія.

Етимологія та символізм

Як різдвяний калач, «корочун» («карачун», «керечун», «крачун», «ґеречун») чи «василяник» символізують зимове сонце, так паска означає сонце весняне. Дослідники зазначають: слово «паска» вказує на християнський період нашої традиції — вдячність Богові за звільнення від гріхів.

У Біблії Пасха — це не хліб, а жертовне ягня. На наших теренах паска — це саме великодній хліб, а Пасха — одна з назв свята. Натомість слово «бабка» («баба») має кілька значень:

Великодній чи весільний прямокутний хліб (Опілля, частина Покуття, Бойківщина);

Запечена солодка страва (начинка, капронова баба);

Десертний високий великодній хліб із білою поливою.

До слова, на Буковині раніше побутував ще один вид хліба — «дід». Він був невисоким і готувався з темного тіста як поминальний хліб на Великдень. Цілком ймовірно, що назви «дід» та «баба» буквально зберегли пам’ять про дохристиянські часи, де такий хліб був офірою душам предків. Згодом головний великодній хліб став називатися паскою, а «бабка» перейшла у розряд десертної випічки, притаманної міській культурі. Сьогодні ці види великоднього хліба радше доповнюють один одного.

І понині точаться суперечки, яка паска є «правильною» і як її оздоблювати. Але найголовніший складник, що не підлягає сумніву, — це любов. Любов у всіх її виявах: до Бога, до предків, роду, природи та всього світу.

Іванна СТЕФ’ЮК — кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва,

кандидатка філологічних наук, письменниця.

Фото: Тетяни ЖУРАВЕЦЬ

Висловлюємо щиру вдячність родині Журавець і родині Кермач за співпрацю з проєктом «Спадщина» БЦКМ і за збереження автентичних традицій Буковинської Гуцульщини.