Новини

Анатомія марення: вистава, що руйнує межі сприйняття

5 червня у мистецькому просторі "Шепетівка" в рамках обласного огляду-конкурсу аматорських театральних колективів "Буковинська театральна весна" відбувся показ театралізованого нарису "Я — Ангел" народного аматорського літературного театру КБУ “Чернівецького центру культурних послуг”. Камерна та психологічно напружена постановка створена за текстом Ірини Годзюр. Режисеркою та керівницею проєкту виступила Марія Аронович. Вистава триває всього 30 хвилин, але за цей короткий час встигає підняти складну і табуйовану тему психічного здоров'я та людської самотності.

В основі сюжету театралізованого нарису — трагічна історія молодої дівчини, чиє життя руйнується через раптову та важку психічну хворобу. Головна героїня починає чути голоси, які затягують її у лабіринти власної свідомості й відмежовують від реального світу. В піковий момент її психоемоційного зламу до неї починає являтися Ангел. Поява цієї фігури залишає глядача у постійній напрузі: це прояв божественного порятунку, ілюзія хворого розуму чи втілення внутрішнього "я", яке намагається вижити в умовах безумства?

У виставі задіяні лише двоє акторів — хлопець і дівчина. Такий мінімалізм акторського складу створює максимальний ефект інтимності та камерності. Простір нижньої зали "Шепетівки" перетворюється на закриту кімнату людської душі. Актриса, яка грає роль Анни, тримає на собі весь емоційний градус, транслюючи страх, дезорієнтацію та болісний пошук світла. Актор, який втілює образ Ангела або голосу зі свідомості, балансує між містичною заспокійливістю та лякаючою невідворотністю хвороби. Між персонажами виникає сильний психологічний зв'язок, що змушує глядачів буквально затамувати подих.

Режисерка Марія Аронович відома своїм умінням працювати з глибокими поетичними та драматичними формами в рамках літературного театру. У нарисі "Я — Ангел" вона відмовилася від складних декорацій на користь акторської органіки, світлових акцентів та звукового супроводу. Кожен шепіт і кожен рух акторів продумані так, щоб викликати у глядача емпатію та відчуття співпереживання. Вистава вимагає від аудиторії абсолютної тиші та концентрації. Це не просто розважальне видовище, а відвертий соціально-психологічний маніфест про те, як важливо вчасно помітити біль іншої людини та протягнути руку допомоги, поки свідомість не поглинула темрява.