Новини

Сценічне життя поетичного слова Лесі Українки

Народний аматорський театр Сторожинецького центру національних культур презентував виставу «То був лише сон...», створену за мотивами знакових творів Лесі Українки у рамках обласного огляду-конкурсу аматорських театральних колективів «Буковинська театральна весна». Режисеркою та ідейною натхненницею проєкту стала Тетяна Кокошина, яка втілила на сцені образ самої Лесі Українки. Вистава об'єднала у цілісне художнє полотно декілька фундаментальних драматичних поем письменниці, змусивши глядача зануритися у світ пристрасті, боротьби та ментальних пошуків української душі.

Постановка побудована як складна поетична мандрівка крізь сни, спогади та невисловлені прагнення ліричних героїв драматичних творів письменниці. Назва вистави відсилає до лірико-філософських мотивів її творчості, де межа між жорстокою реальністю та ілюзорним сном стає майже невідчутною. Режисерка вистави вдалася до сміливого експерименту, поєднавши в одному сценічному просторі абсолютно різні за проблематикою та настроєм шедеври: драматичні поеми «Одержима» і «Бояриня», фантастичну драму «Осіння казка» та драму–феєрію «Лісова пісня».

 Попри аматорський статус колективу, Сторожинецький народний театр продемонстрував високий рівень професіоналізму та глибоке текстове розуміння складної поетичної драми. Використання мінімальної кількості декорацій дозволило акцентувати увагу на внутрішньому стані героїв та грі сценічного світла. Автентичні елементи одягу гармонійно поєднувалися із модерновими деталями, підкреслюючи позачасовість творів поетеси. Режисерка змогла майстерно синхронізувати переходи між різними творами. Персонажі з однієї драми плавно передавали символічну «естафету» героям іншої, створюючи ефект безперервного сновидіння.

Вистава «То був лише сон...» стала важливою культурною подією для Сторожинеччини. Вона вкотре довела, що локальні народні театри здатні братися за надскладний класичний матеріал і трансформувати його в актуальне мистецьке висловлювання. Творчість Лесі Українки, пропущена крізь призму бачення та акторську гру Тетяни Кокошиної, прозвучала свіжо, пристрасно та без залишків радянського академічного пафосу.

Глядачі проводжали сторожинецьких акторів тривалими оваціями, підтверджуючи, що класика залишається живим дзеркалом нашого сьогодення.