На Бессарабії вірять: на Великдень і на Івана Купала сонце «грається» - переливається всіма кольорами. А хто побачив, як сонце над Дністром «грається» - той подібне вже не забуде. Тільки не всім, кажуть, показується таке видиво, а лиш чистим серцем. А ще з особливою уважністю слухають опівнічні великодні дзвони – кажуть, якщо в цей час просити про зцілення важкохворого – то так і станеться, бо пора особлива.
Ще одна давня традиція – палити і сторожити вогні. У селі Шебутинці, що на Сокирянщині, нам розповіли: у суботу напередодні Великодня хлопці збираються і розпалюють вогні, а також палять колеса. Раніше палили дерев’яні колеса від возів – старі чи які знайдуть, того господарі напередодні ретельно ховали їх. Хто збирався будуватися чи в далеку дорогу – зумисне лишав колесо для «крадіжки», то ніби на щастя. І ті колеса палили і спускали з дністровських схилів – чимсь нагадувало сонце оте давнє дерев’яне колесо у вогні. Пускали також «ракети» з підпалених саморобних тканинних м’ячів. І відтак холопці всю ніч сторожили розпалені вогні, і аж вдосвіта все ретельно гасили і йшли додому відмиватися, аби чистими йти з батьками до церкви.
Чернівецька Бессарабія самобутня багатьма традиціями, серед них – і великодні. До прикладу, тут особливого обрядового значення надають не писанці, а саме крашанці, галунці. До прикладу, на Кельменеччині до традиційного кошика ставлять крашанки і варені яйця. Крашанки на Великдень не споживають у їжу, а тримають для вмивання лиця у великодній Понеділок – для здоров’я і краси. Відповідно, аби спожити саме на великодню трапезу свячене яйце – варені яйця окремо кладуть до кошика, щоби не розбивати крашанки. А ось галунками трапезують у понеділок.
Ще одна цікава особливість – на Кельменеччині до кошика ставлять зерна маку. Про це розповіла учасниця проєкту «Смаки Буковини» Лілія Єрофєєва. Коли приходять із церкви, маком обсипають дім на щастя і захист від усього зла. Тут мимоволі напрошується порівняння із гуцульською традицією сіяти мак в ніч перед Різдвом: господар виходить надвір, і сіючи мак, символічно запрошує на вечерю все те, чого бояться – мороз, вовків, хвороби, лихо. Але лише після того, як вони зберуть посіяний мак. Вважається, що макові зерна видимі для предків, і якщо ця родина шанувала своїх предків увесь рік і поминала їх, то вони захистять дім від «гостей» - вовків, морозів, лиха. І не дозволять зібрати мак. Саме тому, як каже ця традиція, на Святвечір не можна вимовляти слово «мак», хоч він обов’язковий складник куті. Виглядає на те, що присутність маку в різдвяному і великодньому обрядах – два складники єдиного уявлення про особливу силу зерен, які видимі предкам у засвітах. І ці зерна здатні зберегти дім від всього злого, якщо родина упродовж року була з предками чесною.
Про те, як виглядає автентична паска села Комарів на Кельменеччині, розповів нам знавець звичаїв Петро Гладчук. Пан Петро розміняв уже дев’ятий десяток, але мамину паску пригадує так виразно, ніби бачив її вчора: «Пригадую, мама Докія пекла паску в ринці. Ринка – то така форма для випікання. Паски наші такі височенькі, знаєте, але несолодкі. Мама клала в ринку до половини тіста, а далі тісто підходе – і в піч. І наверху паски ніяких прикрас, поливки білої – нічо цього не було, але був хрест. А от солодке, здобне – то в нас бабка називаєса. Наша паска, хоч була і несолодка, а дуже запашна. Може то того, що з печі. А може того, що це моя мама робила. У кошик мама ставила паску, свічку таку довгу сукану, мак, хрін, сіль, м’ясне, і будза кроєного клали обов’язково. Ну і крашанки обов’язково, яйця варені, цибуля».
Накривали і накривають кошик рушником – або традиційним тканим, або вже сучаснішими покрівцями.
До традиційних страв, які мають бути на Великдень на Кельменеччині, належить також домашня ковбаса. Її тут не коптять, а запікають у печі. Для тривалого зберігання печену ковбасу заливають великою кількістю топленого смальцю.
Серед великодніх страв Кельменеччини – макаронова солодка бабка, баранчик, вар (узвар), та капусняк із пшоном. Обрядовий контекст і точні рецепти автентичних великодніх страв Кельменеччини можна знайти у книжці Миколи Шкрібляка «Смаки Буковини». Один із таких рецептів – капусняк по-бессарабськи, процитуємо зі сторінки «Смаків Буковини»:
«Капусняк (капусник або капустянка) – це традиційна перша страва української кухні. Для нього квашену капусту можна приготувати самим, або ж купити готову. Самі ж Єрофєєви роблять квашену капусту з опеньками. Ребра порізати на порційні шматки, скласти на низ глиняного горщика чи іншого посуду, в якому готуватиметься капусняк. Зверху накрити їх капустою з грибами, дрібно покришеною однією цибулиною, почищеною і порізаною поздовж картоплею (на середні шматки). Пшоно добре промити і всипати зверху в горщик. Саме пшоно дасть страві особливий смак. Водою залити капусняк так, аби повністю вкрило страву. Ще одну цибулину, дрібно порізану, злегка підсмажити на олії, додати сметану, перегріти. Одержану суміш вилити в горщик. Витримати в духовці 1,2-1,5 години при температурі 180°С, або й на легшому вогні. У давнину капусняк готували в печі впродовж 2-3 годин, а то й цілу ніч витримували».
...В різні роки відзначають Великдень по-різному. І справа навіть не в тім, що традиція – жива, а отже постійно поклітинно змінюється. Одного року родина збирається за пишним столом і пахне на всю хату домашня паска, іншого року справляють великодні страви воїнам на фронт, бо в Україні – біда війни. Але Великдень – і про відродження, про перемогу над смертю. То маємо надію, невдовзі Великдень буде знову мирним – тим таким домашнім таїнством, якого чекаєш увесь рік, бо це те найцінніше. Це – наша жива традиція.
Іванна СТЕФ’ЮК – кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»
Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук
Джерела:
1. Шкрібляк М., Ставчанська К. Смаки Буковини. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2022.
2. Максимюк О. Печена ковбаса і капусняк: які страви готують на Кельменеччині. –
3. Сторінка проєкту «Смаки Буковини»: https://www.facebook.com/profile.php?id=100064211640339