ПІДЗАХАРИЧІ: ТАМ, ДЕ ХОДЯТЬ МАЛІ ПИСАНЧЄРІ І ҐАЗДИ ВМІЮТЬ ЗІБРАТИСЯ «НА КАМЕНЕЦ»

Гуцульське село Підзахаричі, що на Буковині, славиться багатими традиціями, гострим гумором, делікатними ґарчиками і особливою обрядовою поведінкою. Відомою, проте рідкісною є традиція напередодні Великодня або й у самі великодні свята ходити «у кукуци», подекуди цей обряд називається «гріти діда». Значення обряду: малі діти приходять від хати до хати нагадати про те, що на Великдень потрібно вшанувати предків (ритуальною ватрою, дарами, трапезуванням чи в інший спосіб), а дітям за це дають подарунок – обрядове печиво і писанку.

Жителька села Підзахаричі Калина Холеван розповідає: у них ця традиція називається «ходити у писанки», бо головний подарунок, який отримує дитина – писанка: «У нас на цих дітий кажут писанчєрі. В коліду ходє колідники, а у писанки – писанчєрі. Діти приходє в хату, кажут «Христос Воскрес!», заходє і сідают. Ми даємо писанку і кажемо: «Перед Николаєвої душі», «Перед Іванової душі», - кожда писанка за чиюс душу. А відповісти треба: «Простибі, аби ви нарік дочекали». І та дитинка має си дома з рідними помолити. Того року в нас коло тридцятеро писанчєрів було, цеся традиція жива і вона є нашя. Дехто замість писанок шоколади дає, але то вже таке трохи теперішнє, а май давніша традиція – аби то таки була писанка».

Традиція ходити «у кукуци», «у писанки», або традиція «гріти діда» - варіанти одного і того ж обряду, який символізує єдність поколінь: наймолодшому представникові суспільства (дитині) дають ритуальний дар за душі тих, хто вже відлетів і чия душа у засвітах. Бо майбутнє має помолитися за минуле. А ще ця традиція дітей змалку привчає до діалектики великодніх традицій: адже це свято про перемогу життя над смертю і одночасно про поману, ритуальний спомин «перед душі».

Писанку як ритуальний дар дають у Підзахаричах дітям-писанчєрям і писанки також ставлять на могили померлих родичів підчас накривання грібків – символічного обдаровування і трапезування на цвинтарі. Калина Холеван розповідає: «Тепер у нас накривают на Провідну неділю, а в давніші часи накривали на Петра, бо то наш храмовий день. А тепер у нас на Провідну неділю, а в Розтоках – на Спаса. Єк то колис було? Брали в бесагах паски або колачі (дати «за простибі»), брали і їду, аби крішку постолувати. А тепер Проводи у нас на провідну неділю, ти й тогди накривают грібки, і особ’язково си несе писанки до померших душ. А на Петра по хатах поминальні обіди – це обов’язково у нас, пошанувати свій рід».

Те, що застілля у традиції – це щось значно більше, ніж наїдки, підтверджує і ще один обряд села Підзахаричі – каменец. Це гостина просто неба, яку справляють парубки села старшим ґаздам. Ті на знак вдячності навчать їх – хто ремесло передасть, хто сад навчить щепити, хто мудрості навчить. Збираються на таку гостину у понеділок або вівторок після Великодня: «У Волочівний вівторок у нас робили каменец. Це складалися хлопці, накривали столи, наймали музику, кликали всіх старших ґаздів і столували їх. На столі головні страви – бурачки (білі квашені), голубці тий студенец. А потому вже стали приносити і на́чинку. Постолуютси файно, і надходє дівчєта, мают у руці по писанці. І старший з парубків (калфа, береза) перший розводит данец. І він бере найфайнішу дівчину гуляти, а вона за то йому дає писанку ти й си усміхає файно».

Тут ревно бережуть традиції і разом з тим осучаснюють їх. Бо все живе змінюється.

Так само, як «каменец» збирав за спільним столом два різних покоління чоловіків і молодші завжди мали чому повчитися у старших, так само і мудрі жінки діляться обрядовими знаннями з тими, кому довіряють.

Калина Холеван, не тільки носійка традиційних знань, а й прекрасна господиня, поділилася кількома рецептами. Подаємо зі збереженням оригінальної гуцульської вимови:

***Голубці

Наші голубці ідут з курудзіної муки. Тепер вже дают і риж, а ми курудзіні любимо. Запарюєси крупа, даєси засмажка (цибуля, морква), і обов’язково кладеси кавальчик сала всередину кождого голубця. Далі крутимо голубці. Наспід горьшька спіжевого (чавунного) кладеси солонина і кавальчики капусти – крижівки, кріп кладаси, і аж зверха голубці. Залили водов. Заливку з сметани і томату ми не робимо, бо від сала і так голубці масні, доста самої води. І зверха горшок замашуємо тістом. Кладеси пергаментний папір, на него тісто. В печи ті голубці мают си томити цілу ніч. І так втушуєси, шо ну.

А пісні голубці – все таке саме, лиш замість сала – олива.

Деколи роб’ю мішіні голубці (на літер рижу даю двіста грам курудзіної крупи).

***Начинка з білої муки

Півлітри молока, півлітри білої муки, дві жмені манки (це раптом 150 грам), пачка маргарину розтопленого, поташ, п’ять єц і цукор-ванілін і стакан паленого цукру.

Спершу кладу молоко. Єця збиваю з паленим цукром, вливаю топлений маргарин, далі даю муку, згашений поташ, манку. І ще таке: палений цукор зразу заливаю водов, бо як затвердіє – то по всему. Оце я все вимішала, далі жаровню ци гусятницю змастила маргарином, і запікаю. Нашя начинка солодка і їстси з солодким.

…У Підзахаричах знають багато. Знають, як зробити голубці завбільшки з мізинець і як квасити бурачки, знають послідовність складних обрядів і рідкісні молитви-замовляння, і все це називається «берегти своє». І це може найголовніше у стрімкім мінливім часі.

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру

культури і мистецтва, письменниця

** за організацію експедиції ми щиро дякуємо родині Марії та Юрія Кермачів, село Розтоки Вижницького району

*** Фото з архіву Калини Холеван