ВЕСІЛЛЯ З ТОПІРЦЯМИ І ГУЦУЛЬСЬКА ПРОЩА У ПІДЗАХАРИЧАХ: РОЗПОВІДАЄ НОСІЙКА ТРАДИЦІЇ КАЛИНА ХОЛЕВАН

Набутне́ багатолюдне гуцульське весілля – воно озивається з давніх і сучасних світлин. Воно було душевним що у відносно легкі роки, що в минтрожні повоєнні, горяни зберігають обрядові приписи дуже ревно і бережно. І вірять: багатолюдні весілля відродяться, коби лиш всі здорові і уступилася з України хмара війни.

Яке воно – традиційне весілля у Підзахаричах – розповідає Калина Холеван, котра знає традиції весільного обрядового чину, не раз казала прощі (ритуальний текст прощення і благословення), а ще пані Калина зберігає цілий архів давніх світлин, з яких можна чимало дізнатися про традиції різних часів.

«Що я запам’ятала з тих минулих років – наші дружби на весіллю (парубки-друзі молодого) мали бути всі з топірцями. Вони були ніби ватага від молодого. В суботу у нас си зачинали заво́дини, це ніби як початок весілля. На заводинах клонє шитий вінок і збирают деревце. І от як це відбувається у домі молодої. Вона сідає на столец, на тому стільці є подушка. Молода сіла – дєдя і неня чешут їй косу. І тогди берут шитий вінок, кладут на калачі і три рази клонє. Це ніби благословення хлібом. Потому всі, хто були при цім, сідают за стив, молода три рази обходит стив, тогди берут зібране весільне деревце, загуляют гуцулку, і тогди молода іде до кли́каня (запрошувати гостей на весілля). Наперед (за тиждень чи два) у нас в давні роки не кликали, а отак, як я кажу – в суботу на заводинах. Поки молода пішла кликати – в буді данці для молоді, столування, набутки. Приходив собі хто хотів. І от прийшла молода з кликаня, обійшла усіх, кого мала на вісілє закликати, загуляла пару данців ще з молодіжжю в палатці, і вже її ніхто не розбирає – маю на увазі з того вінка. Отако у вінку спит на руках, би то не поклема́цкалоси. Бо на другий день – вінчіні.

Коли молода має йти до вінчіня – їй (від її імені) кажут прощу:

Припала панна молода перед образами,

перед стола,

перед Божого дара,

перед тата і мами,

перед вуйків і тіток,

перед батьків і маток,

перед ближніх і дальніх сусідок.

Збираєси в дилеку дорогу

до Божого дому.

На манженский столец,

під золотий вінец.

Щоби в Божий храм уступити

і з паном молодим шлюб узєти.

Щоби життя її біло шісливим,

треба виказати «Отче наш»».

(всі моляться)

Просимо поклонитися перед тата і мами,

Що виховали, довели до вінка».

Після цих слів молода йде, дєкує і си клонит три рази».

Калина Холеван розповідає: зараз деревце у Підзахаричах збирають не у світлиці («великій хаті»), як раніше, а в наметах. Це зробили для того, що в наметі більше місця, і містяться і ті, що співають до деревця,і музики, і гості.

А раніше збирали у світлиці. І що тоді, що тепер, обов’язкова обрядова норма – у всі чотири кути поставити калачі, щоби благословити на достаток.

Ще одне благословення хлібом відбувається уже після вінчання, коли молодий «скуповує» молоду у неї на весіллі (бо в гуцульській традиції його і її весілля відбувається окремо).

Молода сідає за стіл і клонить свою голову до калача (ніби припадає). Молодий довго торгується з братами, але таки «купує» її і покриває її рантухом (переміткою). Але віночок з голови їй не знімає, забирає до себе на весілля, і аж там їй розберуть віночок і молодий завиває у фустку на знак, що вона вже жінка. До слова, якщо зараз подекуди завивають молоду в білу хустину, то раніше хустка мала бути тільки червона. Символізує, як кажуть носії традиції, кров від переходу з дівчини до жінки.

Тобто якщо в багатьох інших обрядових сценаріях є лиш один варіант покривання – (зняли вінок – одягли хустку), то в Підзахаричах один раз покривають рантухом не знімаючи вінка, інший раз – червоною хусткою знімаючи вінок.

«Так наші предки то уложили ти й ці прощі ти й пісні нам склали, ти й ми то бережемо, бо так має бути», - каже Калина Холеван і додає: лиш би мир, та й всі живі і здорові. Бо аби була живою традиція – мусять бути живими і здоровими її носії.

 

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

 кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва

 

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
•