ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ МАЛАНКОЮ І ВЕСІЛЛЯМ ТА ДЕЩО ПРО НАРОДНУ СМІХОВУ КУЛЬТУРУ БУКОВИНСЬКОГО СЕЛА МАМАЇВЦІ

Новорічна традиція маланкування і обряд весілля – здається, що між ними нічого спільного. Але це лише на перший погляд. Маланка транслює образи Молодого та Молодої, тобто наречених (на Буковині це села Мамаївці, Шубранець, Веренчанка та ін.), Молода запрошує на «потойбічне весілля» (Шубранець) [5], у ній присутні дружки, весільні деревця тощо. У свою чергу традиційне весілля, а точніше цикл післявесільних обрядів, відомий таким ігровим явищем, як «циганщина» («перебрані», «ряджені», «малпувати») – тобто гумористичним переодяганням, яке максимально наближене до маланкарської стихії. Складається враження, що два яскраві обряди, тільки один з календарного, а інший з родинного циклу, час від часу перегукуються смислами.

Етнограф Олександр Кожолянко виокремлює підвид «сімейно-обрядові драми» (такі, що зображують весілля, хрестини, похорони) у структурі форм буковинської Маланки [3].

Якщо прочитати опис Маланки як дійства за Юрієм Федьковичем, то Маланка відбувається у формі химерного весілля, де є Молода, Молодий і поїзд (тобто весільна процесія): «Бо у вісім день по празднику Ко-Ладі святкували они і праздник Маланки, перебравше одну дівчину за Маланку, одного парубка за Чильчика, другого за Місяця, третого за Змия-діда «з зелізною бородою», а решту дівчат і парубків за поізд Маланки, Чильчика, Місяця і Змия, і ходили так хата від хати» [6].

Свідчення про те, що колись центральний образ у Маланці втілювала найкраща з дівчат громади, знаходимо і в праці Григорія Кожолянка «Народознавство Буковини. Новорічно-різдвяна обрядовість буковинців […]»: «У ХІХ – на початку ХХ століття в Україні маланкувати ходили й дівчата, які вибирали найкращу з-поміж себе і одягали її «молодого». Інша з дівчат вбирається за «молодого», що зветься Василем. Уся дівоча ватага називається дружками. Дівчата від хати до хати не заходять – щедрують під вікном. А господарі дають гроші Маланці «на вінок» [2].

Анна Савчук із сучасною бутафорною кодиною. Село Мамаївці, 2023 рік. Фото авторки.

Якщо говорити про ХХ-ХХІ століття, то у новорічній традиції буковинського маланкування зазвичай всі головні ролі, в тому числі й образи Молодого та Молодої, як правило виконують молоді юнаки. Хлопець-маланкар є символом нового року, нової енергії (згадаймо відому прикмету, що рік буде вдалим, якщо першим в новому році оселю відвідає хлопець).

Як відомо, процес приготування до Маланки (наприклад, одягання учасників) – річ гранично відповідальна. І дуже часто запрошують спеціальних майстринь, які одягають обрядових персонажів: «Вбирати Маланку запрошували жінок. Це вважалося справою престижу зробити так, щоб Маланка з даного кута була краща на все село» [3]. Недотримання певних канонів (наприклад, неправильне пов’язування намітки) пророкує виконавцеві нещасливу чоловічу долю, тож хоча Маланка й комічний обряд, до її підготовки підходять надзвичайно серйозно.

У одній із експедицій до села Мамаївці (Чернівецький район, Чернівецька область) ми поспілкувалися з дуже цікавою етнографічною династією, де бабуся родини – Анна Савчук – окрім того, що вміє ткати торбини та пояси, шити кодини (урочисті вінки), за свій вік зібрала десятки Молодих на Маланку, і зараз у пані Анни як калейдоскоп перед очима – яка Молода була колись, а яка – тепер. Внуки Анни Савчук – Віталій Дорош та Сергій Воронюк – займаються виготовленням обрядової атрибутики. Віталій Дорош виготовляє бутафорні весільні вінки (мамаївські кодини, вони значно вищі і яскравіші від свого автентичного відповідника), а Сергій Воронюк одягає всіх учасників «партії» (тобто маланкарського гурту) і виготовляє гіпсові маски.

Маланкарські персонажі села Мамаївці – дві Молоді в кодинах і Дід в  очеретяному капелюсі. Фото з офіційної сторінки Мамаївської Маланки .

«Кожну партию у нас збирают у хаті калфи, і кличут жінку, би йшла вбирати. Колис нашій Молодій на Маланку вінок-кодину робили такий самий, як на весілє – всі квіточки ручної роботи, з шовку, дрібні такі, обшивали цітками вінок, а тепер кодина май велика. Це тепер на Маланку кладут великі квітки, а то маленькі си робили. Я пригадую, як збирала маланок у вуйка Міля в хаті. Саме головне – то вперізувати горботку, бо то треба добре вміти. Та й я прийшла та й зібрала живо, вони ше там галакают, а я війшла на дорогу, а вони війшли, та так загалакали ….. Та я їх збирала, а не пізнати, як зачинают галакати. Ніби не ті самі хлопці. Ніби йкіс чужі. Ади і тепер вони мені перед очима», - усміхається пані Анна.

Сергія Воронюка ми жартома назвали «калфа над калфами», адже колись він очолював маланкарську партію, а зараз одягає всіх охочих маланкарів, є великим шанувальником і популяризатором мамаївської Маланки і веде тематичні онлайн-сторінки. «Через цю хату в Маланку до 80 хлопців може перейти. І всіх Сергій збирає, і то є наша традиція, є багато Маланок і багато партій, і не є то легко чи маску ту зробити, чи кодину, чи заперезати хлопця. Це то що, як кажуть, за кулісами. А без цего нема нічо», - розповідає Ольга Воронюк, мама Сергія Воронюка.

«У нас в одній партії, в одному гурті може бути і 10, і більше Молодих. Бо то яскраві дуже образи, цікаві. Кожна Молода має мати на голові кодину – це такий вінок. І кожного року треба зробити 4-6 кодин, бо цей вінок не навічно – він дощу дуже боїться, снігу, зношується. Від сили 3 роки кодина в Маланці може служити. Так, ми тепер високі такі робимо, аби здалеку видко, а бабка наша як збирала Молодих у Маланку – то таки так, як на весілля. Наша Маланка набутнá, зажартувати вміє, сміхи зробити.. От Дід наприклад (персонаж такий). Він має каблуку – палиця у вигляді гака. Тою каблукою він тягне дівчат за ноги, а вони дуже пищать. Але може зорудувати і дід. У діда наприклад такий атрибут, як капелюх з очерету – великий, до метра в діаметрі. І як він той капелюх лишив під хатою, не впантрував – то запалє, ти й буде знати на другий раз».

Для порівняння, як виглядає автентична мамаївська кодина. На фото наречена Сенефта Товстюк, фото надала Анна Савчук. Фото початку ХХ століття.

Окрім про Маланку, зачіпає у розмові Анна Савчук ще одне вельми цікаве народне дійство: «Аби ви знали, як ми з моїм чоловіком любили мавпувати. Та як то? Та на другий день весілля ґазди перебираються і робля сміхи – ото ми перші були з моїм чоловіком. То в нас є така традиція, така переберія на весіллю». І це один із численних перегуків Маланки і весільного обряду – народні обрядові жарти у післявесільний період, які можуть мати різні назви – перебрані, циганщина, ряджені, але суть практично незмінна: жартівливе переодягання і подальші забави в ролях.

Звісно, традиція дуже поширена і Буковина в цьому не є унікальною. Так, дослідниця Тетяна Глоба у праці «Традиційне весілля на Катеринославщині» зазначає: «Складовою частиною весілля у домі молодого було обрядове рядження. Наряджалися у молодих, перевдягаючись у протилежну стать – жінка за нареченого, а чоловік вбирався молодицею. Дія картини І.Їжакевича [див.іл] відбувається теж на другий день весілля, який має назву «циганщина». Жінки, переодягнені в чоловічий одяг (ймовірно, свахи) посадили у поламаний віз сусіда, впряглися в цей віз і везуть чоловіка на весілля. Первісне значення усіх після весільних обрядів – обдурити злі сили і відвести зло від молодого подружжя» [1].

У деяких із умовних сценаріїв весільної переберії фігурують аналогічні до маланкарських ролі: Лікар, Циган, ну і передбачувані Молодий і Молода.

Весільні переберії перегукуються з маланкарськими такими позиціями, на наш погляд: вчинення жартівливої шкоди (крадіжка курей, розкидання сміття, биття гостей віником), ґендерна травестія (переодягання чоловіків на жінок і навпаки), співзвучність персонажів, мотив викупу (і на весіллі, і в Маланці ряд обрядів передбачає реальний чи символічний грошовий викуп), мотив обрядового купання (в деяких регіонах жартівливо купають батьків наречених, а в деяких – маланкарське дійство завершується «купанкою», тобто символічним купанням.

Перегукуються ці два обряди ще й тим, що вони забавляють, смішать присутніх у дуже відповідальний період: на початку. На початку нового року (Маланка), на початку сімейного життя (весілля). Аби від перших хвилин задати тон веселощів, гри і зовсім трохи ритуального обману. Хтозна – може для того, аби не ставитися до життя надто серйозно, або ж навпаки – аби жартівливо поговорити про найголовніше…

Картина Івана Їжакевича «Норовистого сусіда везуть на весілля» (1891)	«Цигани», с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області, 1980-і рр. Джерело фото .	Маланкарські кодини роботи Віталія Дороша (село Мамаївці). Фото з офіційної сторінки

Очеретяний капелюх Діда в Мамаївській Маланці. Фото авторки	Після експедиції до родини Савчук-Воронюків, село Мамаївці Чернівецького району Чернівецької області, 2023.

  Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

завідувачка науково-методичного відділу

дослідження та популяризації традиційної культури

Буковинського центру культури і мистецтва,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»

 

ДЖЕРЕЛА:  

1.Глоба Т. Традиційне українське весілля на Катеринославщині. Частина ІV. Післявесільні обряди і традиції [Електронний ресурс] / Тетяна Глоба // Дніпро Культура. – 2019. 

2.Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Новорічно-різдвяна обрядовість буковинців: Різдво-Коляда, Новий рік, Водохрещення. – Чернівці: Рута, 2001. – 114 с.

3.Кожолянко О. Календарні свята та обряди українців Буковини: семантика і символіка: монографія. – Чернівці: Друк Арт, 2014. – 384 с. 

4.Маховська С. Регіональна та культурна мозаїка українського весілля [Електронний ресурс] / Світлана Маховська // Музей Івана Гончара (офіційний сайт). 

5.Стеф'юк І. Маланка і її запрошення в потойбіччя [Електронний ресурс] / Іванна Стеф'юк // Буковинський центр культури і мистецтва (офіційний сайт). – 2023. 

6.Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 658 – 660. 

7.Щербань О. Ряджені на весіллі [Електронний ресурс] /Олена Щербань // Блог Олени Щербань.

1. **За сприяння у організації експедиції до села Мамаївці висловлюємо глибоку вдячність краєзнавиці та майстрині з виготовлення кодин, очільниці етногалереї "Спадкоємці" Галині Українець.