РИТУАЛЬНИЙ ДВІЙНИК ЛЮДИНИ: ДЕЩО ПРО СПІРАЛЬНІ СВІЧКИ НА БУКОВИНІ

Поминальний чин – один з головних обрядових порогів, а тому він наскрізь символічний. Адже і послідовність виконуваних дій (хто яку роботу виконує, хто що нестиме на процесії, хто як поводиться), і офірні дари (посуд, хліб, свічки, їжа) – усе має власне ритуальне навантаження. Спіральна поминальна свічка (українці Буковини її називають «сточок», румуни та молдовани називають «тояґ», (рум. t oiag), «тояґул»), - така свічка символізує завершення земного шляху людини і плавний перехід до небесного. І в давньоруській мові, і в румунській мові слово «тояґ» є запозиченим з тюркських мов і означає «палиця, жезл». Якщо говорити про ритуальну семантику предмета, то і момент виготовлення такої свічки, і її використання упродовж похоронного чину, і поводження з нею після похорону має окреме значення.

Щодо географії поширення цього ритуального елемента, то маємо дані про побутування його на Буковині (серед румунів України [1], українців [3]), серед українців Галичини [3], за кордоном – серед українців Молдови [2]. Доктор історичних наук Уляна Мовна детально виписує технологію виготовлення свічки «сточок» українцями Молдови: «Для виготовлення сточка довжину тіла покійника від ніг до голови (саме у такій оберненій до звичної для живих послідовності) вимірювали лляною ниткою, яка згодом повинна була горіти у воскові. Здійснювати таку доволі трудомістку операцію здебільшого доручали двом-трьом жінкам, які м’яли, качали, і накладали на нитку 100-200 г розтопленого на вогні бджолиного воску; ще теплим його скручували у вигляді калача і накладали на посудину (горня, глечик, тарілку), у якій він застигав» [2].

 Оскільки для виготовлення сточка беруться справжні заміри зросту покійного, а виготовляється свічка практично при ньому, то дослідниця Уляна Мовна робить висновок: «сточок виявляв риси ритуального двійника померлого й своїм горінням мав за призначення «спалювати» його гріхи, а також символізував завершення життєвого шляху, спливання визначеного Творцем терміну земного перебування конкретної людини» [2].

У буковинському селі Остриця Чернівецького району Чернівецької області компактно проживають румуни – чимало їхніх звичаїв перегукуються з українськими, проте велика частина обрядів і практик різниться. Перші експедиційні записи про сучасне побутування спіральної поминальної свічки ми зробили саме тут – таку свічку в Остриці та сусідніх селах називають за румунською традицією – «тоя'ґ».

Валерія Міґаєсі, котра шанує рідні звичаї і має глибокі теоретичні та практичні знання румунської традиційної культури, розповіла: «Знаєте, у народу кожна річ має своє значення. А особливо на хрестинах, весіллю чи похороні – бо це головні події. Наш похорон має свої обов’язкові такі предмети, які показують нашу шану покійному – поминальне деревце (живе або на каркасі), дари на вамах (пороги душі), і свічки на похороні теж мають своє значення. В нас, наприклад, є свічка тояґ. Коли людина померла, їй в головах у мисці з пшеницею світиться свічка. І люди приносять кожен свічку, як ідуть до покійного, це називається «прийти зі свічкою». Коли вже вони догоріли, їх не викидають. Перетоплюють в мисці, і цю свічку, що була біля тіла, теж, і відмірюється така довжина нитки, якого росту був покійний за життя, і такого розміру робиться свічка. Робить її не хто-небудь, а жінка-вдова з доброю репутацією, християнка. І сплітається така спіралька. Оцей тояґ в нас кладуть на груди або в головах покійного, а під нього підкладають папір. Потім після похорону віддають його в поману близькій людині і вона має вдома палити і стежити, аби свічка догоріла до останньої крапельки воску. Тепер вже ці свічки продають і в ритуальних магазинах, колись всі самі робили. І якщо на похороні було дуже багато свічок, що приносили до покійного, то їх опускають в домовину разом з тілом – «аби душі на тому світі було видко, куди йти». Я теж вмію робити тояґ і на жаль, маю право його робити – вже кілька років, як повдовіла. Це сумна традиція, так, але без неї обійтися не можна. Мені взагалі здається, що якщо люди будуть спрощувати звичаї – вони здичавіють» [1].

Філолог і україніст Євген Опацький, котрий уклав «Українську малу енциклопедію», фіксує з посиланням на архівні джерела, функціонування свічки «сточок» на теренах Галичини. Дослідник дає таке визначення цього ритуального елемента: «Сточок – велика, покручена спіраллю свічка, яку в Галичині дають у руки покійникові і палять її, поки покійник залишається в хаті, і на перших поминках. Бувала вона така довга, як покійник (Ент.Зб.НТШ, ХХХІІ, 348,366,367). На Буковині сточок клали на горнятко з солодкою водою, запалювали його і стерегли, бо може, мовляв, прийти душа напитися з горнятка» [3].

Символіка спіральної поминальної свічки в румунських джерелах дещо різниться, хоча розбіжності мають швидше доповню вальний характер: «Під час панахиди тояґ запалюється священиком і символізує запалені свічки та світло добрих справ, з якими християнин зустріне Христа на страшному суді» [4], це «..символ довгої дороги, що відокремлює наш світ від світу потойбічного» [5].

Покутянка Оксана Бублінська (в дівоцтві – Бойда) розповіла нам про свою бабусю-буковинку, Анастасію Лупул (1926 р.н., село Ошихліби): «Наша бабуся казала «сточок» на таку свічку. Вона була однією з тих жінок, які споряджали небіжчиків у селі. Я дитиною ходила з нею всюди і ці ритуали пам’ятаю з маленької – і ритуал омивання тіла, і те, як робили сточок, я то лиш на Буковині бачила. То дуже цікаво і справді в усьому є своє значення, не просто так».

Чернівчанка Лариса Ключевська поділилася такими родинними споминами: «Пам’ятаю, як батько мого чоловіка помер, то робили такий сточок. Потім мав згоріти той сточок до решти. Міряли справді по покійнику. Це обрядовість с.Лукавці, Вижницький р-н».

 Жителі Буковини вірять: чим світліша душа людини, що виготовляла тояґ, і чим сильніше молитимуться ті, хто отримали його у поману – тим більше благодаті матиме душа покійного у Царстві Небесному. Виготовлена за спеціальним каноном ритуальна свічка є ритуальним двійником людини і вона горітиме найдовше з усіх поминальних свічок. Горітиме дуже повільно – жеврітиме, як пам’ять. І символізуватиме один з найбільших переходів. А можливо, повернень? Адже в наших традиціях багато смислів перетікають по спіралі…

 Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

завідувачка науково-методичного кабінету

 дослідження та популяризації традиційної культури,

кураторка етнографічного проєкту

 «Спадщина» БЦКМ, письменниця

Фото надала Валерія Міґаєсі-Паладян

ДЖЕРЕЛА:

1. Експедиційний запис БЦКМ у селі Остриця 10 березня 2023 року. Респондент Валерія Міґаєсі-Паладян. Вона ж надала фото для ілюстрації. Запис вела Іванна Стеф’юк.

2. Мовна У. Семантико-функціональне навантаження воску в родинній ритуалістиці українців Молдови воску / Уляна Мовна. // Народознавчі зошити. – 2020. – №2. – С. 370–377.

3. Опацький Є. Українська мала енциклопедія / Євген Опацький. – Буенос-Айрес, 1966. – 1912 с. – (Бібліотека НТШ).

4. Ce este un toiag la înmormântare? [Електронний ресурс] // Funerare Bucuresti. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.funerare-servicii.ro/termeni-funerare/ce-este-un-toiag-la-inmormantare/.

5. Toiagul de ceară, lumânare de mărimea mortului [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.culturaneamt.ro/toiagul-de-ceara-lumanare-de-marimea-mortului/.