СТАТИ ЦАРЕМ НА ОДНУ НІЧ, АБО ДЕЯКІ ШТРИХИ ДО РУМУНСЬКОЇ ВЕРТЕПНОЇ МІСТЕРІЇ В СЕЛІ ГОРБОВА

Класичний вертеп, «Царі», «Ходіння з Николаєм», «Ірóди» - різдвяний народний театр в Україні має чимало варіантів. Тематичним осердям його є один з головних християнських сюжетів – про народження Сина Божого, вертеп, за визначенням Я.Закальської, «…акумулює найважливіші християнські ідеї, але має окреслену національну забарвленість, водночас відтворює місцевий колорит різних регіонів» [ 1, с.147].

Опинившись на різдвяні свята у селі Горбово, що неподалік Чернівців, мандрівник може стати свідком колоритної румунської містерії «Craii» («Країй», в перекладі з румунської – «король, цар»). Троє хлопців у високих яскравих шапках заходять до оселі пересвідчитися, що народився Спаситель, з ними – Янгол, Чабан, Харап. Янгол намагається показати, де народився Спаситель, Харап йому погрожує відрубати голову, а завершується сценка тим, що світла звістка виявляється правдивою – Спаситель таки народився. Дітям чи юнакам, які розігрували сценку-містерію, господарі дають подарунки та гроші – як винагороду за добру звістку і привітання.

Староста села Горбова Соріна Паламарю світ традицій вважає найбільш делікатним і тому говорить про звичаї свого села з глибокою обізнаністю і правдивим трепетом: «У нас костюми ці, в яких ходять Краї, роблять самі батьки і костюми передаються з покоління в покоління. Країй має на голові таку високу шапку циліндричну, її основа з бляхи, далі прикрашається стрічками, а потім вже на неї бусочки (намистинки яскраві). Перший, другий і третій Країй відрізняється бородою. Перший – він з білою бородою, він найстарший. Він є головний. Другий – з сірою, тобто він трохи молодший ніби. А третій з чорною, він взагалі наймолодший. Борода робиться з овечої шкурки з вовною. А цю костюми .. От у мене рідний брат Костя – йому 52 роки. А його борода по селу дотепер «десь ходить». Бо костюми передаються одні від одних. Так само шаблі з бляхи. Вони старі – можуть мати і 30, і 50 років. Родичам, хто має хлопчика, в нас кажуть: «Аби ти нікому не давала шаблю і шапку – притримай для мого». І вони так передаються. Для хлопчика, а особливо малого бути в банді (гурті, колективі – Авт.) дорослих парубків дуже почесно. Як малого перший раз візьмуть дорослі у свою банду, то це для нього як не знати що. Дуже гонорово».

Може здатися, що це свято - лише для хлопців, хоча насправді ні. Адже відвідують Краї саме ті будинки першими, де є дівчатка. А в словах Чабана, коли він говорить про пастуші наїдки, є спеціальна фраза: «Дуже люблю я м’ясо, а ще більше подобається ваша Марина». І це найбільша честь для дівчинки того вечора.

У селі Горбова компактно проживає румунська національна спільнота, і різдвяна містерія «Craii» - румунська як за мовою виконання, так за сюжетною канвою. Її «найближчим родичем», як припускаємо, є румунський обряд «MersulcuCraii».

Проте образ трьох Царів, як і мотив боротьби добрих та злих сил перед появою Спасителя – також дуже поширений і в українському фольклорному контексті, оскільки це класика. Перший відомий нам запис українського вертепу датується 1860-м роком, він вміщений у праці Миколи Маркевича «Звичай, повір’я, кухня та напої малоросіян».

Повертаючись до теми різдвяних містерій у селі Горбова, зазначимо: знавці традицій згадують і про ще один сюжет – «Іроди», але він поступово забувається через релігійні причини: «В нас ще була така банда, но її давно не роблять вже – «Іроди». Це навіть я ще пригадую 5 років тому було, зараз вже ні. В нас це не дозволяють, бо вона суперечить релігії, там спарва в сюжеті», - розповідає Соріна Паламарю.

Поширений цей сюжет був і на теренах сучасної Кельменеччини, Кіцманщини, і також спостерігаємо його поступове зникання. Натомість у Сучавському повіті Румунії етнолог Антоній Мойсей фіксує даний обряд як живий: «Серед різдвяних карнавальних традицій найбільшого поширення в українців Сучавського повіту набуло ходіння з «Іродом». Окрім уже згаданого випадку уведення персонажів «Ірода» до «Маланки» в с. Молдовиця, експедиційні матеріали засвідчують побутування цього обряду як окремого ритуального дійства в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. у деяких українських селах (Кліт, Молдовиця, Негостина, Нісіпіту, Ульма). Персонажі народної вистави є ідентичними до тих, що існують в інших українських і румунських селах Буковини: «цар Ірод», три «маги» («королі»), «офіцери», «солдати» та ін. У с. Ульма учасники цього дійства обходили господи разом з музиками» [2].

Різдвяні містерії, що за формою є обходами колядницького типу, а за змістом – діалектичною єдністю сакральної, фольклорної і театральної правди, передаються з покоління в покоління. І є громади, для яких обряд є частиною традиційного коду, який передбачає століттями повторювані сюжети та дії, аби головне Світло народилося. 

Іванна СТЕФ’ЮК,

завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філологічних наук, письменниця 

ДЖЕРЕЛА:

1. Закальська Я. А. Різночасові модифікації вертепної драми: політичний аспект / Я. А. Закальська. // Закарпатські філологічні студії. – 2018. – №3. – С. 147–152.

2. Мойсей А. Зимові карнавальні традиції українців Сучавського повіту Румунії [Електронний ресурс] / Антоній Мойсей.

3. Відомості з експедиції проєкту «Спадщина» у село Горбова 13.12.22. Респондент – Соріна Костянтинівна Паламарю, 1976 р.н.

Фото 1 з родинного архіву Ґретти –Галіни Спатару, 2021 рік

Фото 2, 3 – авто фото Ігор Молоткін, Буковинський центр культури і мистецтва

Фото 4 - «MersulcuCraii», Poşaga de Jos (Румунія)