ДРАЧИНЕЦЬКА МАЛАНКА: ПРО ЩО ГОЙКАЮТЬ ДІДИ І ЧОГО НЕ ВАРТО СМИКАТИ ДІДЬКА ЗА ХВОСТА

Вони бешкетують так, що перевертається світ: на межі старого і нового року у Драчинцях, як і в багатьох інших селах Буковини та Прикарпаття, з’являються «страшно цікаві» персонажі — Діди з дубинами і рогами, Маланка, Дідьки, Смерть, Коваль, Дівка, Парубок, Баба, Гуцули, Цигани, а поруч із ними — цілком сучасні герої, від політиків до кіноперсонажів.

Маланкування, як і саме життя, змінюється: одні образи відходять в історію, інші — виникають. Яким було маланкування у давні часи — розповідає дослідниця традицій села Драчинці Марія Крушельницька-Угринчук, котра багато чого чула від свого батька Івана:

«Як і в других селах, у нас кождий кут мав свою Маланку: на Лукові своя була, у Центрі — своя, на Мокірці — своя. Перебиралися в нас не лиш хлопці, а й молоді жонаті чоловіки. Лице мают сховати за масков і навіть голос перемінити. Бо коли тебе впізнали — вже по всему: ти здоймаєш маску і дивишся збоку. Тато розказував так: у кожному гурті обов’язково має бути Маланочка — хлопец, перебраний за дівчину. От Маланка може аж так си дуже не ховати — маю на увазі, як впізнають, то нічого. Мій тато всі роки йшов за Маланочку: у сорочку вбраний, фота, на голові — віночок. Були Цигани з Ведмедями на ланцах, нечиста сила. І особливо у нас цікаві Діди — вони в сардаках, великих солом’яних капелюхах (таких крислатих, ніби парасоля). Діди мали в руках дубини-палиці, а на лицях — маски з довгими бородами з повісма. На плечах — горб, і вбраний в сардак. Дід стукає дубинов до леду чи каменя на подвір’ї і гойкає: „О-го-го-го-го…“. То було так страшно і так цікаво… Страшно цікаво. І ще таке: тепер Маланка ходит вночи, а вдень новим зерном на Василія засівают маленькі хлопчики. А давними роками, коли я була малою, або коли мій тато був малим — тогди засівали оці Діди. Вони приходили з рогами, трубили в них, засівали зерном і так само гойкали. І були в нас Кози перебрані, налавником зверху накриті. Та Коза скаче, та мекає — чудо було з тов Козою».

Хліборобський мотив (Діди засівають новим зерном) у Драчинцях має особливе значення. Він органічно вплітається у символіку новорічної традиції маланкування та образ Діда як предка. Для порівняння: на завершення маланкування у с. Красна хлопець-маланкар символічно прокладає борозну як символ врожаю; у селі Горбова Дід водить двох Коників і приспівує до них, що буде новий врожай, пророкуючи щасливий рік. У селі Колінки Чернелицької громади (Покуття) відомим є «Танець дідів», де дванадцятеро персонажів витанцьовують у масках уособлюючи різні професії. На Одещині обряд «Мошу» також фокусується на образі Діда, який виконує вітальний ритуал.

Образ Діда у Драчинцях багатогранний: він одночасно веселий (затягує дівчат до танцю), загрозливий (має червоні очі, голосно гойкає) і глибоко символічний (раніше він засівав, благословляв на новий рік).

Марія Крушельницька-Угринчук зауважує: маска і костюм часто додають людині тих рис, які вона не наважується проявляти у повсякденні. Буває, парубок скромний і небагатослівний, а щойно «перебереться» — його ніби підмінили, такі чуда заводить. Це перевтілення додає азарту замаскуватися так, щоб ніхто не впізнав.

Маланкарі спочатку йдуть від хати до хати. Попереду — малі діти, майбутні маланкарі, які вигукують: «Пустіть до печі нагріти плечі».

Детально описала традицію творча група Драчинецького ЗНЗ — вчителька географії Галина Колесник та її учениці Вікторія Прокопець і Мирослава Сава. У їхній розвідці йдеться про те, що маланкарі по дорозі бешкетують, відтак маланкують на подвір’ї та в хаті, а на прощання бажають господарям щастя і стріляють батогами так, що йде луна. Центральним образом є Маланка:

«Маланкою зазвичай перебирають парубка веселого, гарного і такого, що по слово за пазуху не полізе. У нього єдине завдання: пародіювати господиню, її сусідку чи навіть якусь відому в селі особу».

Маланкарі, як відомо, не «відокремлені» артисти, які виконують сталий номер і йдуть. Маланкарі взаємодіють з глядачем – дражняться, підкидають, Діди дівчат палицями за ноги ловлять. А глядачі, у свою чергу, мають спокусу смикнути Діда за Бороду чи Дідька за хвоста. Проте щодо Дідька – це не найкраща ідея: часто в дідчий хвіст вплітають колючий дріт, тож хто наважиться смикнути, отримає гострі відчуття. В прямому сенсі цього слова.

Коли маланкарі опиняються в хаті, вона стає сценою, а дійство — стихією, яку важко втримати в межах регламенту.

«Один був перебраний на Дідька ти й сховавси в хаті людем під постель, у бараболю. Та й маланкарі пішли, а цес відти добуваєси. Але ґазда був кмітливий, каже: «Жінко, я йду за сокиров, ми трохи Дідькови фіст під коротаємо». Та й той перебраний від них уже випрошувавси, то мав він їх настрашити, а вийшло інакше», — згадує пані Марія.

А після того, як маланкарі обійшли свій кут від хати до хати, вони збираються в центрі села, грає музика і починається загальна забава

Це новорічне дійство — казка одної ночі. В якій переплітаються давні і сучасні персонажі, старі і нові маски. Відгадувати загадки маланкарів чимраз важче, але разом з тим — чимраз цікавіше.

Іванна СТЕФ’ЮК ,

кандидатка філологічних наук,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва

---

ДЖЕРЕЛА:

• Власні експедиційні відомості, записані у селі Драчинці Мамаївської сільської територіальної громади Чернівецького району Черінвецької області.

• Галина Колесник, Вікторія Прокопець, Мирослава Сава. Традиції Драчинців // Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області .

• Марцінів Юлія. Маланка на Городенківщині: у Чернятині «плєшут дівчину», в Городниці – «Жеребці», а в Колінках – «Танець дідів» // Галицький кореспондент .

• Пустиннікова Ірина. Час «Маланок» // Локальна історія .

• Стеф’юк Іванна. Що спільного між Маланкою і весіллям та дещо про народну сміхову культуру буковинського села Мамаївці // Буковинський центр культури і мистецтва .