ІСПИТ ВІД ЯНГОЛІВ І «НАДВІРНА КОЛІДА» У БУКОВИНСЬКИХ РОЗТОКАХ: РОЗПОВІДАЄ ЮРІЙ КЕРМАЧ

Традиційна гуцульська коляда – особливе дійство. Чоловічі гурти йдуть від хати до хати, серед них – голова товариства, його у горах називають березою. Чого йдуть тільки чоловіки? Бо новий рік уявляється парубком, чоловіком. То горяни вірять: якщо першим у дім зайде чоловік – бути благополучному рокові. А чого той чоловік побажає – неодмінно збудеться. Але коли колядники зайдуть до хати, то найкрасивіші і найпишніші коляди – на честь ґаздинь і їхніх дочок.

Традиції різняться: знаменита криворівнянська коляда немислима без трембіт, топірців і рогів, коляда ж у буковинських Розтоках відбувається у супроводі лише скрипки. Сучасніші – з баяном, а традиційна – суто зі скрипкою. У ґаздівську коляду ходять тільки чоловіки, цей колядницький гурт називається «братя», «братство». Жінки також ходять у колядники, але не в ґаздівську коляду, а вже опісля. Виконують братя давні коляди, деякі з виразною християнською символікою, є й архаїчніші.

Тонкощами колядницького дійства поділився Юрій Кермач, корінний житель села Розтоки, він зараз є керівником (березою) одного з колядницьких гуртів. Він збирає старовинні коляди і впорядковує їх. А його дружина Марія Кермач народилася в такій родині, де і тато, і брат березували. І всю колядницьку культуру вона детально описала у першому романі на діалекті Буковинської Гуцульщини – «Анна».

Що цікаво: слово «колядка» вживається на позначення обрядових різдвяних пісень, які виконують жінки і діти (адже маленькі розтоківчани також ходять колядувати), а ось на позачення різдвяних пісень, які виконують учасники традиційних гуртів – «братя», то тут вживається тільки слово «коляда», не «колядка».

Я навчивси березувати від тата і брата свої жінки Марії. Її дєдя Василь Бо́гдан а брат Марко Богдан – оба були березами, і я з ними ходив. І переймив ті давні наші коліди. Перші роки був ніби касиром, а теперішніми роками я вже так само береза.

Найголовніша у нас коліда – «Ґазді», її в кождій хаті си співає. Ми йдемо від хати до хати. Отак цілу парафію. І ми увійшли на подвірє, маємо дзвінок (ним даємо знати про себе), береза має хрест в руках. І скрипаль з нами є. Ґазда виходит з хати навпроти нас з рушником. Він накриває тим рушником хрест берези, а береза вінчує:

- Панове братство! Цес ґазда покрив цес хрест рушником. Ми його вінчуємо. Дай йому Боже завій волів, кінну коней, пасіку бджіл. А в дім: шєстя, здоров’я, радости, веселости. Нарік дочекати. Би Божа Мати завжди покривала їх своїм омофором.

І ми заходимо у хату. По-правильному на столі при коліді має бути лишень свічка і колачі. Але коли си пилу́ют, квапляться, то відразу накривают столи. Бо давно ходили і тиждень у коліду, аж до Василія в нас ходє, а тепер день-два, а парафія велика».

Колядники в усьому слухають свого березу. І гостюють у хаті рівно доти, доки він дозволив.

Окрім звичайних адресних коляд, які виконуються господареві, господині, дівчині дому, є й особливі. Наприклад, коляда «Николаю» - вона не просто для чоловіка, який носить таке ім’я, ця коляда складена на честь святого Николая, який у циклі різдвяних свят Гуцульщини, Покуття та сусідніх теренів займає особливе місце. Коляди на прославу святого Николая записав на початку ХХ століття Антін Онищук у селі Зелена Надвірнянського району (прикарпатська Гуцульщина), а в селах Балинці, Трофанівка (Покуття) на різдвяні свята традиційним є дійство «Ходіння з Николаєм», яке наближене до живого вертепу.

У Розтоках на Буковинській Гуцульщині на честь святого Николая виконують таку коляду:

Не громи гримлять - не дзвони дзвонять,

Святий Никола камінє коле.

Камінє коле – складає латри,

Тото камінє – все на будову.

З того каміня будуют церькви,

Будуют церькви з трьома верьхами,

З трьома верьхами – з трьома хрестами.

З трьома хрестами – з трьома вікнами.

В перше віконце ісходит сонце.

В друге віконце – в полудне сонце.

В третє віконце – заходит сонце.

Із-за перши́й хрест ісходит місіць,

Із-за другий хрест – у опівночі,

А з-за третий хрест – заходит місіць.

Із-за перший верьх – сходит зірниця.

А з-за другого – у опівночи.

А за третій верьх – робитси днинка.

А в тій церькві три гроби лежут,

В першому гробі – світа Єлена.

В другому гробі – Пречиста Діва,

В третому гробі Сам Христос лежит.

Над першим гробом органи йграют,

Над другим гробом херувим співає.

Над третім гробом виросла ружа.

А з тої рожі вилетів пташок,

Та й полетів попід небеса,

Йому небеса си утворили,

Йому всі святі си поклонили.

То не є пташок – то є Син Божий,

По цілім світі людий розмножив,

Людий розмножив – віру уложив,

Як віру давав – за людей страдав.

А по цім слові – будьте здорові,

Ґречний господар.

Іноді коляда виконує дидактичну, навчальну роль, виховуючи повагу до звичаїв. Наприклад, у коляді може детально описуватися, скільки разів треба наймати служби за померші душі і як обдаровувати.

А в одній із коляд «Ґазді» співається про двох ангелів, які у вигляді голубів зійшли на землю перевірити, чи дотримуються люди традицій:

«Ми прийшли до вас на Світий вечір

Не їсти-пити, лиш си дивити,

Ци є таке в вас, єк було здавна.

Єк було здавна – за прадовіка,

Ци варять пиво святому Збору,

Ци колідуют святому Різдву

Ци з вечерями у вас ше ходять»…

Іспит етнографічної сумлінності від голубів, котрі є янголами. Які питають людину по щирості: чи тримає вона ті звичаї, які були багато століть тут до неї?...

Ще одна коляда, яка особлива за адресністю – «Надвірна коліда». Її виконують біля хати, чиїх господарів немає вдома (але вони є десь по світу). Традиція каже: колядницький гурт не має права обминати хати. Тож якщо господарів нема вдома (наприклад, вони за кордоном), колядники заходять на подвір’я і виконують коляду, в якій співають риторично про те, щоби господар швидше вертався на рідне подвір’я, бо на господі Бог господарює:

- Чи спиш, чи чуєш, господаречку?

Бог тобі ходит по задвірєчку.

Ой ходит-ходит, ключами дзвонит...

І тут особливо відчувається важливість традиції: навіть якщо земний адресат не чує (бо він за тисячі кілометрів), то чує хата, яка пам’ятає різдвяні набутки, чує зимове село і чує Бог і Його Син – Той, на чию честь люди і відзначають Різдво Христове. Тож навіть якщо в котрійсь хаті братям не накриють пишні столи (як то прийнято у Розтоках) – коляда все одно буде, бо це головне.

Особливо важкою для виконання є «Умерска коліда». Її просить колядників виконати родина у випадках, якщо за той рік, що минає, хтось у домі відійшов. Це своєрідне співане звертання покійного до свого роду:

«Ой в понедівнок птиці замовкли,

Єк си вибрала із цего дому.

Із цего дому, із цего світа,

Славная жінка ще й Одокійка.

 

Ой просит, просит свою родину:

«Унесіт з домів все моє вбраннє,

На си подив’ю, шьо кому дати

Шьо кому дати на мене вбрати»…

 Іноді у тексті умерскої коліди, яка має певний відсоток імпровізації, може повідомлятися про час смерті (день тижня), іноді – обставини, остання воля тощо, а завершується побажанням всім живим Божої благодаті.

Юрій Кермач зізнається: саме ці коляди співати найважче. І разом з тим поминальна тема від різдвяної обрядовості невіддільна. Згадаймо: дідух на столі і «баба» (сіно під скатертиною) символізують душі предків чоловічого і жіночого роду (за одним із трактувань), при накриванні стола на Святу вечерю ставлять обов’язково тарілку з ложкою «для померших душ», в ці дні багато де носять вечерю не тільки родичам, а бідним людям (вид різдвяної благодійності «за простибі»), і навіть кутя (гуцульська назва страви – «пшеничка», «коливо») та вар (узвар) – обов’язкові страви як на святвечірній трапезі, так і на поминках. Адже в найважливіші обрядові дні (а різдвяна пора однозначно такою є) традиція апелює до вічності. І людина вшановує предка і навчає звичаям нащадка. Аби народна культура не переривалася.

Буковинські Розтоки дбайливо бережуть традиції. Кажуть: багато чого осучаснюється, бо все в житті змінюється. Але свої звичаї треба тримати. Бо своє – то є своє.

Іванна СТЕФ’ЮК – кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»

Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук, письменниця

 

ДОДАТКИ (коляди села Розтоки Чернівецької області,

записані від Юрія Кермача):

 

«ҐАЗДІ»

 

 Ой добрий вечір – тесові столи,

 

Тесові столи – славні собори.

 

Ой за тим столом сам цісар сидит,

 

Сам цісар сидит – дрібний лист пише.

 

Збирає народ – до Вифлеєму,

 

А в Вифлеємі – народ лічити,

 

Народ лічити – день уложити,

 

А в Вифлеємі – темная нічка.

 

 Туда ходила Діва Пречиста,

 

Ой цілу ніч ходила – нічліг не дали,

 

Нічліг не дали – з міста прогнали.

 

З міста прогнали – у чисте поле,

 

Йосип з Марієв – все полем ідуть,

 

Ой Боже-Боже, ніжки болять.

 

Як ніжки болять - мороз стинає,

 

Я повертаю в вівчарську стаю.

 

Вівчарська стая славная стала,

 

Славная стала – Христа нам дала,

 

Ой в’яне-в’яне – лютий морозець,

 

У яслах лежить Христос син Божий,

 

Віл з ослом дихав – Христа вгрівали,

 

Христа вгрівали – Христа просили:

 

 «Ой Христе-Христе, вроди нам сінце,

 

Вроди нам сінце – кудряве венце.

 

Зелене сінце – вилам рогатим,

 

Кудряве винце – людем на закін,

 

Людем на закін – Богу на хвалу».

 

А по цім слові будьте й здорові.

 

 2. Ой з’їхалися троякі гості,

 

Гой дай Боже

 

Троякі гості, всі три не прості,

 

Гой дай Боже

 

Всі три непрості, всі три королі,

 

Гой дай Боже.

 

-                      Перший королю, чим ся похвалиш?

 

-                      Гой дай Боже

 

Я си похвалю ясним сонечком,

 

Гой дай Боже.

 

-                      Другий королю, чим ся похвалиш?

 

-                      Гой дай Боже

 

Я ся похвалю ясним місяцем,

 

Гой дай Боже.

 

-                      Третій королю, чим ся похвалиш,

 

-                      Гой дай Боже.

 

Я ся похвалю срібним дощиком,

 

Гой дай Боже.

 

-                      А сонце, каже, нема на мене,

 

Бо я як зійду в неділю рано,

 

Гой дай Боже.

 

То врадуються церкви й престоли,

 

Гой дай Боже.

 

Люди старенькі, діти маленькі,

 

Гой дай Боже.

 

А місяць, каже, нема на мене,

 

Гой дай Боже.

 

Бо я як зійду звечора й спізна,

 

Гой дай Боже,

 

То врадується гість у дорозі,

 

Коники в возі,

 

Гой дай Боже.

 

Звірина в поле тай рибка в море,

 

Гой дай Боже.

 

А дощик, каже, нема на мене,

 

Гой дай Боже.

 

Бо як я впаду три рази в маю,

 

Гой дай Боже,

 

То врадується жито-пшениця,

 

Жито-пшениця, всяка пашниця,

 

Гой дай Боже.

 

Ой по цім слові будьте здорові.

 

 3. «ДІВЧИНІ»

 

Зажуриласи й висока гора,

 

Гой дай Боже,

 

Що не зродила шовкова коса,

 

Гой дай Боже.

 

Але зродило зелене вино,

 

Гой дай Боже.

 

Зелене вино вгору си вило,

 

Гой дай Боже.

 

Вгору си вило, сивно зродило,

 

Гой дай Боже.

 

Ой туда ішла гречна дівчина,

 

Гой дай Боже.

 

Гречна дівчина на ім’я Анна,

 

Гой дай Боже.

 

Вона туда йшла шиттячко шити,

 

Гой дай Боже.

 

Шитячко шила, голку затнула,

 

Гой дай Боже.

 

Голку затнула, твердо заснула,

 

Гой дай Боже.

 

Прилітают д’ній три райскі пташки,

 

Гой дай Боже.

 

Ті райскі пташки винця просили,

 

Гой дай Боже.

 

Вино просили тай в гай носили,

 

Гой дай Боже.

 

Ви, райскі пташки, вино не просіт,

 

Гой дай Боже,

 

Вино не просіт та й в гай не носіт,

 

Гой дай Боже.

 

Бо мені вина багато треба,

 

Гой дай Боже.

 

Маю братика на женінєчку,

 

Гой дай Боже.

 

Маю сестричку на відданєчку,

 

Гой дай Боже.

 

Та й сама же я зарученая.

 

Ой по цім слові будьте здорові.