Блискучі одягові елементи: які і для чого

Ви потрапляєте на гуцульське традиційне весілля. Кнєзь і кнєгиня, тобто молодий з молодою – у щедро вишитих сорочках, в багатих кептарях, але увагу привертає ще дещо: у молодої чільце (головний убір) – практично увесь блискучий, розшитий пайєтками, лелітками. Подібними пайєтками розшита і баршівка чи крисаня (капелюх) її обранця. Навіщо стільки блиску? «Би відбиваласи гет лиха думка і зле око», - скажуть вам на Путильщині.

Ви придивляєтеся до традиційного строю наддністрянського зразка. В парубка до капелюха кріпиться пучок фарбованої ковили і дзеркальце, а ще одне дзеркальце у нього на розетковому ґердані. І знавці традицій вам скажуть: то – басма. Дзеркальце парубкові чи файному молодому чоловікові потрібне для того,аби.. відбивати чужі вроки. Можна би посперечатися, що віра у вроки- то винятково жіночі клопоти. Але читаємо спогади Марини Боднарюк (1927 р.н.), уродженки бессарабських Недобоївців: «Ми хлопцям вішивали бархатові чорні поясочки хрестиком і через верьх лілітками і шовком, шоб був дуже жарим і аби убирав вочи у себе» («Буковинські говірки: хрестоматія діалектних текстів», с.56).

Тут, крім чоловічих ґерданів згадуються інші блискучі прикраси – металеві згарди, шелести, скляні лускавки тощо.

Опиняючись на велелюдній забаві, де багато чужих людей, давні буковинці (звісно, не тільки вони), захищали енергетично вразливі ділянки тіла: голову, шию, груди та пояс.

Звісно, такі «амулети» дозволити собі міг далеко не кожен, враховуючи вартість шийних прикрас.

Існували й інші способи перевести пильний погляд (не завжди комфортний навіть не з погляду енергетики) – червоний колір, дивний знак (наприклад, намальований вугіллям хрестик на чолі немовляти).

Або ж зовсім простий: людина, боячись зурочити чиюсь дитину (адже вважається, що вроки можуть бути і мимовільними, без злого задуму), ласкаво і кокетливо вимовить: «Не файний Николка, ади йкий нефайний..» Але з інтонації при цьому читається цілком протилежний зміст.

Увага – поняття двояке. З одного боку, людині подобається подобатися (даруйте за тавтологію). Адже якби це не так – вона би не визбирувалася у щонайкращий одяг «про люди», де її бачить півсела. І не прикрашала би так старанно оселю, і ще багато виразно естетичних речей просто не робила би. А з іншого боку – ця ж людина боїться неприязної уваги, некомфортної їй. Називає то «злим оком» і захищається як уміє – блискучою барвою, червоною ниткою, поглядом чи словом…І створює навкруг себе кокон, де їй добре і надійно. 

Іванна СТЕФ΄ЮК,

кураторка етнографічного проекту «Спадщина» БУЦКМ,

кандидатка філології, письменниця 

Фото: авторство Руслана Трача.

Модель – Іванна Стеф’юк.

Убір – колекція Музею Івана Франка (смт Криворівня)