Відбілювач для мови

"Не говори діалектами, ніби ти з села", "Тебе ніхто не зрозуміє", "Цими словами в хаті в себе хіба можеш говорити", - подібні речі, як не дивно, можна почути в різних куточках України і сьогодні, в часи державної незалежності. Та навіть у ЗМІ культивується думка, що діалекти спотворюють або ж занижують українську літературну мову.

Узагальнена фраза таких постулатів звучатиме приблизно так: "Якщо ти інакший - тобі має бути соромно".

"Я за Польщі в школу ходила, то ми польську знали, книжну (літературну. - Авт.) так само знали, але єкби я розказала задачу тими словами, єкими говорю дома - ніхто би мене не завернув. Школа в тому селі, відки наші слова - то чого вони неправильні. І вчителі наші ж люди", - розповіла у свій час авторці цього матеріалу її бабуся, Марія Михайлівна Стеф`юк (1925 р.н.).

Важко уявити, аби Василь Стефаник, Марко Черемшина чи Юрій Федькович писали художні твори винятково літературною мовою - ба більше, Юрій Федькович вважав особистою образою, якщо редактори виправляли діалектизми у його творах. Так, у 1863 році до редакції «Вечорниці» Ю. Федькович скеровує свою поезію «Вірш на роковини Шевченка», який опублікували, проте відредагували без узгодження з автором. На що письменник відповів вкрай однозначно в листі до редактора: «Хіба ж він не знає, що я гуцул, а в гуцула є пістолі. Я там незабаром приїду, то розправлюся з ним».

Досить відомим також є такий факт: Андрей Шептицький, прагнучи достукатися до горян у антиалкогольному просвітництві, спеціально вивчив діалект, аби звернутися тими словами, які гуцул сприйме серцем.

Здавалося би, що може бути логічніше - локальний варіант мови є своєрідним "усним паспортом". То чому ж носіям діалектів послідовно доносять думку, що свого діалекту треба соромитися і між людьми не показувати?

Історія каже, що дуже послідовними у боротьбі з діалектами були... диктатори. Франсиско Франко, Беніто Муссоліні, Йосип Сталін... Тож чи не є вибачання за місцеві акценти .. колективною пам`яттю про терор? Виходить, що на психологічному рівні лінгвоцид триває?

Пригадаймо, наскільки промовистим є епізод з поеми "Кавказ" Тараса Шевченка, де імперського поневолювача горців дратує.. їхня ідентичність, чурек і сакля. Кого і чому дратує інакшість?

Цю тенденцію "причісувати" діалекти там, де непотрібно, хочеться порівняти з відбілювачем для плям. Якщо застосувати його не за призначенням, а, до прикладу, замочивши у ньому добротну кольорову тканину, ми обезбарвимо її.

...А наша мова така жива, а така барвиста.. І їй так потрібна та природна барва Бессарабії, Прикарпаття, Закарпаття, Слобожанщини, Полісся... Вона - жива. Просто пам`ятаймо це.

Іванна СТЕФ`ЮК (ОЛЕЩУК),

кураторка етнографічного проєекту "Спадщина" БЦКМ,

кандидатка філологічних наук,

докторка філософії у галузі філології,

письменниця