ДЕНЬ ЗУСТРІЧІ З ДОЛЕЮ...

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Запис п`ятий

Ви помітили, що в обрядовому розумінні слова "доля" і "заміжжя, одруження" часто виступають синонімами? А сама зустріч з такою людиною, відповідно, називається доленосною.

Словник нам каже, що долею називається певним чином запрограмований перебіг подій у житті людини, те, що "судилося". Тобто на перший погляд, всі своєї долі не втечеш і конем її не об`їдеш, як вчить нас фольклор. Але в українській родильній обрядовості є два сутнісно протилежні обряди, один з яких стосується незворотності долі, другий каже: "Ми самі робимо вибір".

Перший з обрядів, чи навіть точніше би сказати - вірувань, має назву "12 судців". Вважається, що коли жінка розроджується, на вікні кімнати сидять дванадцять судців, дванадцять варіантів долі дитини. На чию годину припаде - таку і долю дитина матиме. Вродиться до багатства, до слави, до бурлакування чи, Боже збав, пияцтва. Так і кажуть, коли чиясь доля ніби котиться в невідомому напрямку - "Народився, відий, в таку годину...".

Але чи справді ми нічого не можемо змінити ні в своїй долі, ні в долі рідних? Якщо так, то для чого така обширна традиція побажань та віншувань, де ми адресата "програмуємо" на добро?

Отож, якраз час згадати про обряд, коли людина буквально своїми руками обирає долю. Може ти, дорогий читачу, і брав участь у такому обряді... Називається він "на свій хліб": коли мама відлучає дитину від груді, то кладе на розстелений кожух або ліжник, навкруги дитини - різні предмети - ручку, гроші, зілля, сільничку тощо. А яка мама поставить неприємний символ? Тож дитина обирає щось одне з усього доброго. Потягнувся до ножиць - кравцем буде, потягнувся до грошей - торг йому буде йти і так далі. Тож фактично з народження людина має вибір - пасивно прийняти долю а чи вибрати її, власними руками.

Сьогоднішній день, свято Катерини, називають днем Долі. Бо саме сьогодні дівчата збиралися на таємні від парубків вечорниці і ворожили на долю.

До схід сонця дівчата зрізали кілька гілочок вишні, а саме деревце цілували (бо вишня - то символ предка, а предки також оберігають від лихої долі). Відтак вносили галузки до хати і залишали в теплі до Маланки. Якщо розквітнуть - то й доля дівоча квітувати буде, любов зустрінеться.

Також один із варіантів сьогоднішніх ворожінь - кликати Долю вечеряти. "Опівночі перед "півнями" дівчата брали горня з вечерею, обгортали його новим рушником і йшли "закликати Долю" словами: "Доле, доле, йди до мене вечеряти", - пише Валерій Войтович у енциклопедичному довіднику "Українська міфологія".

Неважко помітити, що найпоширенішими є обряди містично-мантичного характеру в грудні (Катерини, Андрея, Святвечір) та в червні-липні (Купала). Чому так? Вважаємо, що це має прямий стосунок до двох енергетично-світлових порогів у році - зимове та літнє сонцестояння.

Саме цю непросту пору, коли сонце змінює свою поведінку і повертає "на літо" чи "на зиму" людина ототожнювала із "віщими" періодами, коли думка матеріальна (саме тому ми одне одному так багато світлого бажаємо у новорічну пору), коли все навколо - суцільна символіка (і навіть дерево може підказати, як доля складеться), а ще небеса "відкриті" і тому так важливо думати тільки про світле.

У одній з експедицій в Хотинському районі ми запитали бабусю Євдокію, яка вона - Доля, як народ її уявляє. "А то як собі надумаєш - таке і меш мати. Отак меш казати "Як суджено вмерти - вмреш", - і найде напасть. А скажеш, що файна твоя доля, отако самій собі скажеш - і вона файна буде. Долю мож у люстро видіти на Андрея там ци на Катерини, краєм ока. Я все з малої любила, як на образках ангели з кучерями і так собі в думці мала: моя доля кучерєва має бути. А ви мого діда (чоловіка тобто. - Авт.) виділи? І на старість - чисто як той ангіль з образка"...

Автор фото - Майстерня Треті Півні